компенсацію витрат на житло і виховання дітей; безкоштовну медичну допомогу та ін.

7. Кодекси, як правило, містять конкретні правові норми. На відміну від кодексів континентальних країн романської гру-пи, законодавчі акти скандинавських країн або не мають загаль-них частин, або вони невеликі (наприклад, Загальна частина Гренландського кодексу має усього 10 параграфів). Це підкрес-лює її велику близькість до германської групи правових систем.

Уніфікація права скандинавських країн та її вплив на правові системи країн Балтії

Загальний курс на уніфікацію (лат. unіо — єдність + filum — робити) скандинавського права виразився у виданні єдиних за-конодавчих актів. У 1880 р. на території Швеції, Данії та Норве-гії набрав чинності єдиний Кодекс про вексель (оборотні доку-менти). Вживалися успішні заходи у справі уніфікації торгового і морського права. У 90-х роках XIX ст. прийняті єдині закони про торгові знаки, торгові .реєстри, фірми і ведення торгових справ за дорученням, ціни. Наприкінці XIX ст. завершилася уніфікація морського права.

Планувалося уніфікувати все приватне право, щоб згодом створити єдиний Цивільний кодекс. Етапами до планованого створення цього кодексу стала уніфікація окремих галузей права власності і зобов'язального права. Зокрема, був розроблений законопроект про продаж рухомого майна (у Швеції набрав чин-ності в 1905 p., у Данії — у 1906 p., у Норвегії — у 1907 р., в Ісландії — у 1922 p.).

Результатом правового співробітництва північноєвропейських країн стало прийняття законів про договори, які мають єдину концепцію. Закон про договори та інші законні операції в інсти-тутах права власності і зобов'язального права набрав чинності у Швеції, Данії, Норвегії з 1915 по 1918 pp., у Фінляндії — у 1929 р. На зразок датського законодавства створено ісландські зако-ни про договори (1936 p.) і про купівлю-продаж (1922 p.). Отже, у скандинавських країнах склалося єдине договірне право.

Інтеграційні процеси в межах північноєвропейського права продовжуються й дотепер. Уніфікацію змістів інститутів, підгалузей і галузей права стимулює створення в 1952 p. Північного союзу (Швеція, Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія). Закони, що готуються комісіями експертів для країн у рамках цього со-юзу, нерідко є ідентичними або дуже близькими. Особливо це стосується шлюбно-сімейного законодавства (рівність чоловіка і дружини, відмова від принципу вини як головної підстави ро-зірвання шлюбу, зрівняння в правах дітей, народжених поза шлюбом, та ін.), законів про компанії, договори, делікти тощо.

Північноєвропейське право впливає на правові системи кра-їн Балтії. Процесу втягнення цих країн в орбіту впливу сканди-навського права сприяють інтеграційні процеси у сфері політи-ки та економіки, поява спільних міждержавних структур. Так, з орієнтацією на скандинавське право в Литві в 1990 p. прийня-тий закон про малі підприємства, у 1992 p. — постанова уряду про збільшення статутного капіталу державних акціонерних під-приємств за рахунок власних ресурсів, у 1994 p. — закони про акціонерні товариства, про державні підприємства і підприємс-тва самоврядування та ін.

Загальна характеристика латиноамериканської групи правових систем

Схожість правових систем держав Латинської Америки обу-мовлена спільністю історичних шляхів їх виникнення і подаль-шого розвитку під впливом континентального права, єдністю в структурі системи права і норми права, спільністю основного юридичного джерела права — нормативно-правового акта і прин-ципів регулювання суспільних відносин, однаковим сприйнят-тям американського конституційного права. Все це дозволяє ви-ділити латиноамериканське право як окрему групу змішаного типу правової системи.

Країни Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.) певний час були колоніями Франції, Іспанії, Порту-галії, тому в своєму історичному розвитку зазнали значного впли-ву їх правових систем. На цей час правові системи латиноаме-риканських країн близькі до романської групи континентально-го права. Проте їх не можна вписати в романо-германський тип правової системи, оскільки конституційне право цих країн фор-мувалося під сильним впливом американського права. Демок-ратична Конституція США стала відправною точкою конститу-ційного розвитку країн Латинської Америки.

Таким чином, латиноамериканське право поєднало в собі дві моделі права — романо-германську (в галузі приватного права) і англо-американську (в галузі публічного права).

Основні риси правових систем країн Латинської Америки

Правові системи країн Латинської Америки запозичили у романо-германського типу правової системи таке:

1) основне джерело права — нормативно-правовий акт;

2) поділ права на галузі: цивільне, кримінальне та ін.;

3) кодифікацію галузей права.

Кодифікація права почалася у XIX ст. Цивільні кодекси кра-їн Латинської Америки різною мірою зазнали впливу ЦК Фран-ції. Французький оригінал покладено в основу кодексів Гаїті (1825 p.), Болівії (1830-1975 pp.) Домініканської Республіки (1845-1884 pp.), меншою мірою — Мексики (1870-1884 pp., 1928-1932 pp.). Цивільний кодекс Чилі 1855 p. запозичив низку положень ЦК Франції. У цілому він ґрунтувався на інститутах і категоріях іспанського права. Його творець Андрее Белло вико-ристовував також традиційні інститути римського права та ідеї німецького вченого Савіньї. У структурному відношенні чилій-ський ЦК є більш досконалим, ніж французький, тому він слу-жив зразком для ЦК Еквадора (1860 p.), Колумбії (1873 p.), a також Венесуели (1862 р.) та Уругваю (1868 р.). Результатом ори-гінальної південноамериканської законотворчості, як і ЦК Чилі, є Цивільний кодекс Аргентини 1867 p. Його основу складає низка джерел: ЦК Франції, чилійський ЦК, іспанські закони, наукові праці французьких та інших авторів, зокрема бразильця Тексейєра де Фрейтаса про кодифікацію і систематизацію права — «consolidation». Зразками для ЦК Бразилії 1916 p. послужили ЦК Франції, Португалії, Італії та особливо Німеччини.

У XX ст. старі кодекси були модернізовані, а іноді замінені новими. Як правило, це відбувалося після прийняття конститу-цій (наприклад, Конституції Мексики 1917 p.). Більшість старих кодексів «обросло» підзаконними актами;

4) делегована правотворчість (акти урядової влади) як важ-ливе