держави і релігії (посягання на «права Аллаха»). Наприклад, за віровідступництво встановлене покарання — страта. Передбачається також застосування юри-дичних санкцій за невиконання низки релігійних обов'язків і норм моралі.
Цивільне право (муамалат) закріплює цивільно-правові від-носини, забезпечує захист п'ятьох основних цінностей ісламу:
релігії, життя, розуму, продовження роду і власності. Посягання на них вважається злочином і розглядається як заборонене Ал-лахом діяння. Релігійний вплив у галузі цивільного права про-сліджується й у тому, що верховне право на будь-яке майно ви-знається за Аллахом. З посиланням на волю Пророка забороня-ється розглядати землю і воду як об'єкти власності.
Особливе місце в регулюванні майнових відносин належить такому інституту цивільного права, як вакуф. Вакуф — це влас-ність, найчастіше нерухома, відказана державою або приватною особою на релігійно-добродійні цілі. За мусульманським пра-вом особа, яка віддала річ у вакуф, утрачала право власності на неї, але зберігала за собою право виступати управляючим вакуфом (мутавалі). Майно, відказане на користь релігійної устано-ви, за мусульманським законодавством вважалося власністю цієї установи. Воно не могло бути об'єктом купівлі-продажу, дарун-ку або заповіту, не підлягало і державному оподаткуванню.
Мусульманське право не знає торгового права як самостій-ної галузі, проте приділяє увагу різним формам комерційних об'єднань.
Крім зазначених галузей у мусульманській системі права іс-нують:
1) «владні норми» — система норм, що регулюють сферу дер-жавно-правових і адміністративно-правових (у тому числі фі-нансових) відносин;
2) судове право — система норм, що регламентують порядок створення, функціонування і компетенцію органів, покликаних здійснювати правосуддя — релігійних судів каді, судів поліцей-ської юрисдикції, юрисдикції інспектора ринку, юрисдикції спра-ведливості халіфа або його представників;
3) міжнародне право (сійар) — система норм, що регулюють взаємовідносини як мусульманської держави на міжнародному рівні, так і між мусульманами в межах країни. Це регламентація не тільки питань війни і миру, а й відносин мусульманської об-щини з представниками інших релігій, правових статусів різних груп населення залежно від їх ставлення до ісламу. Норми між-народного права забезпечуються нарівні з іншими внутрішньо-державними нормами тими ж самими засобами.
У кожній із цих галузей права юридичні норми переплетені з релігійними нормами.
“Владні норми” (галузь державного і адміністративного права) вимагають, щоб правитель був мусульманином. До повноважень глави держави входять захист інтересів ісламу і контроль за ви-конанням правовірними релігійних обов'язків.
Судове право (у тому числі процесуальні правові галузі міс-тить норми про можливість тільки мусульманина обіймати по-саду судді. Доводити свою невинуватість можна присяганням ім'ям Аллаха. В окремих випадках (при обвинуваченні чолові-ком своєї дружини в подружній невірності) досить свідку-мусуль-манину присягнути, щоб невірність було визнано юридичним фактом. При винесенні рішення суддя може керуватися норма-ми мусульманського права, розробленими різними мусульман-ськими правовими школами, що надає йому свободу широкого розсуду.
Міжнародне право містить у своїй основі релігійну ідею про існування двох «світів» — «світу ісламу» і «світу війни». Відповід-но до неї регулюються міжнародні відносини. Зовнішня політи-ка орієнтується на «світ ісламу» і ґрунтується на «мусульман-ській солідарності», яка полягає у захисті інтересів усіх мусуль-ман, включаючи і тих, хто проживає в інших державах. Інститут «джихаду», який й дотепер не втратив свого значення, вимагає вести війну з відступниками ісламу або «невірними», які висту-пають проти мусульман.
У XXI ст. мусульманські країни вступили із системою відпра-цьованих (з різним ступенем досконалості змісту і механізму ре-алізації) галузей і підгалузей права — кримінального, шлюбно-сімейного, спадкового, зобов'язального, права власності, систе-ми судоустрою та ін. Нині активно розвиваються такі галузі права як конституційне, адміністративне, судове, міжнародне. У них різний ступінь обтяженості релігійними мусульманськими кано-нами: більший — в особистому і сімейному праві, менший — у кримінальному і фіскальному.
Норма мусульманського права
На відміну від романс-германського типу правової системи, яка визначає норму права як розпорядження конкретного істо-ричного законодавця, ісламські правники розглядають її як за-гальнообов'язкове правило поведінки, адресоване мусульман-ській общині Аллахом. Це правило поведінки містить в своїй основі релігійні догми, віру, а не логічні, раціональні рішення. Тому норма права не може бути змінена, вона абсолютна, їй слід підкорятися. Формулювання норми відбувається двома шляхами:
1) прямим — через одкровення;
2) опосередкованим — через тлумачення волі Аллаха право-знавцями.
На думку вчених-юристів (арабських і вітчизняних), у кож-ному випадку, не врегульованому Кораном або суною, у мусуль-манському праві передбачені як би дві норми:—
«істинна», яка має застосовуватися виходячи з його духу (має «божественне» походження);—
реальна, яка застосовується муджтахідами (має «раціональ-не» походження).
В ідеалі вони повинні збігатися. В окремих випадках мудж-тахіди (тлумачі релігійних і правових питань) приймають непра-вильні рішення, що спричиняє суперечливість норм. Якщо справа вирішується неправильно, вина в цьому покладається на муджтахіда, а не на недосконалість мусульманського права, його про-галини.
Видами норм мусульманського права за змістом є:
розпорядження, що оцінюють вчинки правовірних.
Встановлено п'ять категорій вчинків: а) обов'язкові; б) реко-мендовані; в) дозвільні; г) осудні; г) заборонені. До забороненого можна віднести, наприклад, лихварство, процентну позику. Прав-да, заборону процентної позики можна обминути, якщо вдатися до подвійної купівлі-продажу або надання кредитору як забезпе-чення можливості користування майном, що дає прибуток;
2) норми, що формулюють правила поведінки в конкретних ситуаціях, а також умови здійснення і наслідки конкретних дій. Наприклад, як покарання за умисне вбивство встановлено страту.
Норми мусульманського права, в основі яких лежать релігій-ні вказівки (перший вид), у кількісному відношенні поступа-ються юридичним нормам, уведеним мусульманськими право-знавцями на основі прийомів юридичної техніки і визнаним державою (другий вид). До них належать і норми, які визнача-ють конкретні інститути державної влади, включаючи компетен-цію і порядок формування.
Види норм мусульманського права за ступенем визначеності поділяються на:
1) абсолютні — не допускають