має межі регулювання відносин у суспільстві, які визнача-ються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для за-доволення потреб та інтересів людини. Громадянським суспільст-вом можна назвати таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа:*

суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства;

вільним економічно - який має право вибору форм і видів трудо-вої діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологіч-но і політичне;*

суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»);*

суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільст-вом;*

суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави.

Громадянське суспільство ґрунтується на багатоманітності форм і видів власності. Кожна з них покликана: (1) забезпечити добро-бут усіх; (2) відкрити економічний простір для збільшення влас-ності на основі більшої інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості. Співвідношення праці і різномані-тних форм власності в, громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного гідний сус-пільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так званого «середнього класу» — один із показників сформова-ного в ній громадянського суспільства.

Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної правової держави (див. главу «Соціальна правова держава»). Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави е складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної вла-ди. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії полі-тичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає дер-жаву до узурпації його прав, у результаті чого відбувається пере-розподіл функцій держави і громадянського суспільства. У тако-му разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді супе-речливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спря-мованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.

Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності дер-жавного управління і самого механізму держави.

Політична система суспільства і держава

Держава — не тільки результат розвитку суспільства, а й чин-ник формування політичної системи суспільства.

Політична система суспільства — упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою завоювання, утри-мання або участі у політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади.

Держава хоча й найважливіша, але не одна лише політична організація в суспільстві. До складу політичної системи суспіль-ства входять такі недержавні громадські об'єднання, як партії, професійні спілки, жіночі організації, громадські рухи (наприк-лад, Народний рух в Україні), інститути громадської думки та ін.

Елементи політичної системи суспільства:*

суб'єкти політики — держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання та ін.;*

політичні норми і принципи;*

політичні відносини;*

політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;*

зв'язки між названими елементами.

Взаємодія елементів (компонентів) політичної системи суспіль-ства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування.

1. Інституціональна — суб'єктний склад (народ, соціальні вер-стви, політичні партії, громадські організації та інші об'єднання громадян, трудові колективи, держава та ін.).

2. Нормативна (регулятивна) — система політичних (а також правових) норм і принципів, що регулюють відносини між наро-дами, соціальними групами, партіями, політичними лідерами.

3. Функціональна — політичні відносини, політичний про-цес, політичний режим, оскільки через них формується, зміню-ється, здійснюється політика.

4. Ідеологічна — політична ідеологія, свідомість, погляди, культура, можливість громадянина оцінити політичне буття і обрати варіант поведінки.

5. Комунікативна — інтегративні (об'єднуючі) зв'язки всіх підсистем функціонування політичної системи суспільства в ці-лому.

Кожна із самостійних частин — ланок політичної системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ.

Зазначені елементи і частини об'єднуються в єдину політич-ну систему категорією «політична влада».

Особливе місце в політичній системі суспільства належить державі, оскільки вона є головним засобом досягнення цілей, що постають перед суспільством, концентрує в собі різноманіт-тя політичних інтересів, надає усталеність політичній системі за допомогою впорядкування її діяльності.

Ознаки держави, що відрізняють її від громадських об'єд-нань:

1) у кожній політичній системі суспільства може існувати лише одна держава, а громадських об'єднань — багато;

2) держава — організація всього населення, а громадські об'-єднання — частини населення;

3) лише держава є одноособовою повновладною організацією в масштабі всієї країни, здатною захистити основні права і свобо-ди всіх осіб, що перебувають на її території;

4) лише держава має у своєму розпорядженні спеціальний апарат, який займається управлінням громадськими справами;

5) лише держава має у своєму розпорядженні спеціальні уста-нови та заклади примусового характеру і має монопольне право застосовувати примус на своїй території; громадські об'єднання позбавлені цих ознак;

6) лише держава має монопольне право видавати юридичні нор-ми, обов'язкові для всього населення, і забезпечувати їхню реа-лізацію. Громадські об'єднання приймають програми, статути, поточні рішення, що мають внутрішньо організаційне значення;

7) лише держава має монопольне право встановлювати і стягу-вати податки, формувати загальнонаціональний бюджет;

8) лише держава є офіційною особою (представником усього народу) всередині країни і на міжнародній арені — суверенною організацією. Громадським організаціям такі якості і функції не властиві. Вони вирішують локальні за своїм змістом та обсягом завдання у суворо визначеній сфері громадського життя.