Сутність держави
Щоб розкрити поняття держави, необхідно проникнути до її сутності.
Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спі-льні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспіль-ство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іри-гаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.
Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:*
класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;*
загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспіль-ства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. Загальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством.
Співвідношення вузькокласових (групових) інтересів паную-чої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних істо-ричних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у біль-шості країн перевага була на боці організованого примусу, захи-сту інтересів економічно пануючого класу. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіта-лістичних і неосоціал істинних державах, у тому числі в Україні.
Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбу-лася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністич-ний характер, зріс загальний життєвий рівень населення.
Зміст діяльності держави набув нових якостей:—
держава стала на шлях подолання суспільних суперечнос-тей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою дося-гнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;—
держава у своїй діяльності широко використовує такі за-гальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;—
держава застосовує засоби захисту людини праці, соціаль-ної захищеності всіх громадян;—
на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з ін-шими державами.
Така держава в сучасних західних теоріях трактується як над-класова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціаль-ної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататор-ських державах — рабовласницьких, феодальних, буржуазних. Більш тогб, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністи-чного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова дер-жава припускає наявність громадянського суспільства, де гро-мадянин — суб'єкт права — є вільною, автономною особою (див. главу «Соціальна правова держава»).
Суверенітет держави і його співвідношення із суверенітетом народу і суверенітетом нації
Суверенітет держави — політико-юридична властивість дер-жавної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.
Відрізняють дві сторони державного суверенітету:
внутрішню: виражає верховенство і повноту державної вла-ди відносно до усіх інших організацій у політичній системі су-спільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної тери-торії;
зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими дер-жавами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні спра-ви ззовні.
Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим сувере-нітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади ви-давати закони.
У Декларації про державний суверенітет України від 16 лип-ня 1990 p. зазначені такі ознаки державного суверенітету Ук-раїни:
1) верховенство (інакше: прерогатива влади) — відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: дер-жавна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який про-яв усякої іншої суспільної влади;
2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;
3) повнота (інакше: універсальність) — поширення держав-ної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;
4) неподільність влади держави в межах її території — одно-особовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здій-снення владних велінь по їх каналах;
5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість само-стійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм між-народного права і поважання суверенітету інших країн;
6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у між-народних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн. До зазначених ознак суверенітету слід додати:
7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої за-коном можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам фе-дерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).
У Конституції України проголошується: «Суверенітет Украї-ни поширюється на всю її територію» (ст. 2).
Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнарод-ного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та ін-ших міжнародних-правових документах.
Держава має суверенні права:
право війни і миру;
право видавати закони;
право формувати державні органи;
право визначати свою атрибутику (символіку та ін.);
право встановлювати податки;
право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;
право вступати до міждержавних союзів та ін.
Проте держава не має права робити все, що вважає за необ-хідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнарод-не право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповнова-ження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави