Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодав-чої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтроль-ним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.

Таким чином, призначення органів виконавчої влади — управ-ління, що охоплює:*

виконавчу діяльність — здійснення тих рішень, що прийня-ті органами законодавчої влади;*

розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом ви-дання підзаконних актів і виконання організаційних дій.

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армі-єю, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узу-рпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органа-ми. Тут важливі діючі механізми «стримувань і противаг» як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конститу-ційний нагляд).

Судова влада — незалежна влада, що охороняє право, висту-пає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя.

З позицій реалізації права правосуддя і судова влада — поняття не тотожні. Правосуддя — форма захисту права судовою владою, де рішення суду є акт правосуддя для захисту порушеного або заперечуваного права. Ефективність діяльності судів має три скла-дові: швидкість і оперативність вирішення спорів, обґрунтованість і законність рішень, забезпечення їх виконання.

Судова влада здійснюється одноособове суддею (при розгля-ді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі су-дової процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до суду, а також принципа-ми права.

Свої функції суд покликаний здійснювати, керуючись лише законом, правом. Він не повинен залежати від суб'єктивного впливу законодавчої або представницької влади. Відповідно до Конституції України будь-яке втручання в діяльність судів і су-дових засідателів зі здійснення правосуддя є недопустимим і має наслідком передбачену законом відповідальність.

У країнах загального права (Англія, США, Канада, Австралія), де є визнаним судовий прецедент як головне джерело права, суди беруть участь у правотворчості. В Україні суд не може привлас-нювати собі функції законодавчої або виконавчої влади. Делегу-вання своїх функцій судами, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124 Конституції України). Це не означає, що в Україні, як і в інших правових системах романс-германського типу, судовий прецедент не може бути допоміжним джерелом права.

Роль судової влади полягає у стримуванні двох інших гілок влади в рамках права і конституційної законності шляхом здій-снення конституційного нагляду і судового контролю за ними.

Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.

Таким чином, основні функції судової влади:*

охоронна (охорона прав);*

функція правосуддя (захист, відновлення прав);*

контрольно-наглядова (за іншими гілками влади). Розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади є по-ділом державної влади по горизонталі. По вертикалі влада розпо-діляється між усіма органами та посадовими особами, що нале-жать до тієї чи іншої гілки влади (див. § «Управління в адмініст-ративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування»).

Система «стримувань і противаг» органів законодавчої, виконавчої і судової влади

Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг». Зазначена система допускає конкуренцію різних ор-ганів влади, наявність засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги сил. «Стримування» і «про-тиваги», з одного боку, сприяють співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку — створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Кон-ституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів, що включають су-воро визначені взаємні обмеження.

У Конституції України передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:

1) право «вето» Президента на законопроект, прийнятий Верховною Радою;

2) імпічмент Президента з боку Верховної Ради, що призво-дить до його усунення з поста;

3) прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, яка має наслідком його відставку;

4) участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду (призначення третини складу);

5) контроль Конституційного Суду за відповідністю Консти-туції законів та інших правових актів Верховної Ради, Президе-нта, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

6) парламентський контроль Уповноваженим Верховної Ради з прав людини (омбудсманом) за дотриманням конституційних прав і свобод людини та ін.

Управління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування

Територія будь-якої держави поділяється на адміністратив-но-територіальні одиниці. Соціальна природа адміністративно-територіальних утворень різна.

Можна виділити два шляхи їх утворення:*

природний — поселення, міста, села, селища виникають вна-слідок історичного природного (общинного) групування людей для спільного життя (знизу);*

штучний — райони, повіти (районна ланка), області, губе-рнії (обласна ланка) є результатом видання і реалізації актів дер-жавної влади (зверху).

У адміністративно-територіальних одиницях, що сформува-лися природним шляхом, як правило, обираються органи самоврядування, котрі займаються місцевими справами.

У адміністративно-територіальних одиницях, сформованих штучним шляхом, управління здійснюється агентами держави (губернатором, префектом, головою районної адміністрації), при-значуваними центральною владою — президентом, урядом. У та-ких адміністративно-територіальних одиницях можуть обирати-ся органи місцевого самоврядування з тим, щоб представляти інтереси природних адміністративно-територіальних утворень.

Місцеве самоврядування — особливий вид управління, реалі-зація гарантованого законом права територіальних спільнот гро-мадян і органів, яких вони обирають, самостійно, під свою від-повідальність, вирішувати всі питання місцевого значення, дію-чи в рамках закону і виходячи із