Увійшовши до загальної системи колоніальних судів, тради-ційні суди стали територіальними, тобто правосуддя відправля-лося в рамках адміністративно-територіальних одиниць. Це су-перечило характеру застосовуваних ними звичаєво-правових норм, тобто норм общини, а не території. Обмежувалося і засто-сування в судах норм звичаєвого права. Норми, що суперечили «справедливості і моралі» загального права, відкидалися.

Значних змін зазнало регулювання земельних відносин зви-чаєвим правом. За аналогією з судами в Англії земельні ділянки розглядалися суддями як власність. Общинна земля підлягала конфіскації та продавалася на виконання рішення про сплату боргів окремим особам. У результаті цього відчужувана земля ставала приватною власністю.

У витисненні звичаєвого права найзначнішу роль відіграли традиційні місцеві суди, ніж верховні суди і суди магістратів. Саме місцеві суди були зобов'язані відправляти правосуддя на основі норм звичаєвого права. Верховні суди і суди магістратів керувалися звичаєвим правом у цивільних і кримінальних спра-вах лише тоді, коли їх сторонами були тубільці.

Отже, колоніальні суди змінили звичаєве африканське право в напрямку оформлення дуалістичної системи права:*

право, уведене метрополіями;*

звичаєве право.

Іноземне право регулювало адміністративно-правові, торго-ві, кримінально-правові відносини. У сфері дії звичаєвого права залишалися землеволодіння, сімейні і спадкові відносини (при-життєвий поділ власності, деякі цивільні зобов'язання). Так, у французькій Африці та Мадагаскарі норми звичаєвого права були зведені до регулювання сфер сімейних відносин, земельного ре-жиму, зобов'язальних відносин. У бельгійському Конго звичає-ве право збереглося також у галузі регулювання кримінально-правових відносин. Все це свідчить про різне обмеження сфер поширення норм звичаєвого права в країнах Африки.

Неоднакова питома вага чинних норм звичаєвого права по-яснюється:

1) істотними відмінностями у способі життя, мові, культурі, расовій належності народів, які населяють ці країни;

2) різним ступенем сприйняття звичаєвим місцевим правом елементів мусульманського права і права колишніх колоніаль-них держав.

Впровадження права метрополії в країнах Африки здійснюва-лося спеціальними декретами та законами колоніальної країни і застосовувалося тією мірою, якою було в них визначено. Місце-вий законодавець міг вносити зміни до запозиченого права.

Суди мали право відкидати традиційну норму, яка, на їх думку, не підходила до місцевих умов. З'явили різні норми у межах однієї держави, не говорячи вже про їх відмінність у різних краї-нах Африканського континенту.

Різні шляхи орієнтації (капіталістичний і соціалістичний) після набуття незалежності африканськими країнами не могли не вплинути на формування їхніх правових систем. Одні фор-мували їх на основі визнання права приватної власності, інші її відкидали.

Звичаєве право в сучасних правових системах Африки і Мадагаскару

Джерела сучасного права країн Африки і Мадагаскару харак-теризуються «правовою багатошаровістю», яка включає:

1) традиційно-звичаєві норми;

2) норми і принципи, привнесені за часів колоніального па-нування законами та іншими актами європейських держав;

(3) норми загально територіального права, створювані в ре-зультаті проведення кодифікації з урахуванням норм звичаєвого права, а також закріплених нормативних актів європейських держав з пріоритетним запозиченням норм англійського права;

4) норми африканських міждержавних об'єднань;

5) норми міжнародного права.

З часу набуття незалежності (50-60 роки XX ст.) у країнах Африки відбувається подальша зміна звичаєвого права під впли-вом сучасного законодавства і судової системи колишніх метро-полій. Передумови для цього створені в період колонізації Африки:

1) традиційні общинні (племінні) установлення про врегу-лювання конфліктів поступово замінилися правовими нормами західного зразку;

2) судочинство місцевих судів, що здійснювалося на основі норм звичаєвого права, перейшло до розгляду справ з урахуван-ням європейського права;

3) введені закони, які (не скасовуючи норми звичаєвого пра-ва) надали місцевим жителям можливості регулювати свої від-носини за допомогою норм іноземного (колоніального) права;

4) скасовані звичаї, визнані нелюдськими (рабство, калічен-ня та ін.).

Серед інших чинників, що викликають кардинальну зміну або скасування норм звичаєвого права, слід назвати зростання правосвідомості керівних осіб держав. Так, в Ефіопії за ініціати-вою імператора Хайле Селласіє І було розпочато відновлення права країни через кодифікацію, у результаті якої в одних сфе-рах правового регулювання створені нові норми, а в інших — сильно змінені звичаї. Як заявив міністр юстиції Мадагаскару, «мета закону — трансформувати традиції, щоб відкрити шлях до соціальної та економічної емансипації; він не може тому не ввійти в суперечність із звичаєм».

У монархічних арабських державах змінився звичай успад-кування старшим сином царюючого монарха. Наприклад, спад-коємцем у Кувейті може бути призначений будь-який син монарха, у Катарі — будь-який із його родичів. У деяких дер-жав кандидатура спадкоємця, запропонована монархом, підля-гає затвердженню національними зборами.

Для більшості африканських держав загальними тенденція-ми стали такі.

1. Проведення уніфікації звичаєвого права, відмова від без-глуздого роздрібнення права (на Мадагаскарі в 1957 р., у Танга-ньїку в 1961 р. та в інших країнах).

2. Включення діючих звичаїв до галузевих кодексів та інших нормативних актів (з нерідким ігноруванням звичаїв інших на-родностей, соціальних груп, що проживають на території даної країни).

3. Проведення величезної законодавчої роботи.

4. Запозичення норм зобов'язального, торгового, адміністра-тивного, кримінального права та інших галузей права від колиш-ніх метрополій при створенні національних кодексів. У Ефіопії за період 1957—1965 pp. набули чинності 5 кодексів, близькі моделям кодексів Наполеона. У франкомовних країнах за ці роки створено понад 100 кодексів. Важливі закони прийняті в англо-мовних країнах — Гані, Нігерії, країнах Східної Африки.

5. Формування загально-територіального права, створення єдиної національної правової системи в межах своєї території, що стало