Парламентська меншість покликана відбивати реально існу-ючі в суспільстві інтереси груп, що мають не домінуючі, але солідарні, політичні настанови (рухи, партії) або не мають ідео-логічно виражених позицій (позапартійні, професійні та інші групи). Так, у Франції, класичній країні партійного плюралізму, діють численні політичні об'єднання, які не визначають партій-ної системи країни, і їхні представники в парламенті складають меншість.

Слід зважити на те, що меншість, яка твердо відстоює свої позиції, є впливовішою за меншість, що коливається. Відчуття сильної і непохитної переконаності меншості підштовхує біль-шість до того, щоб переглянути свою позицію. Важливо, щоб опозиція в парламенті була конструктивною, а не деструктив-ною. Позаяк деструктивна опозиція обмежується критикою іс-нуючої влади без пропозицій щодо програми дій; конструктив-на опозиція спроможна висунути, обгрунтувати і боротися за здійснення програми, яка відрізняється від офіційної програми, є її альтернативою.

Отже, демократія — це не тільки прояв волі більшості, але і гарантія права меншості на критику і вільне вираження своїх поглядів — конструктивних, а не руйнівних. Право говорити та бути почутим. Право бути заперечуваним, але не пригнобленим. Влада може стояти міцно лише тоді, коли вона відчуває опір з боку опозиції — політичної меншості. Це змушує її постійно підтверджувати своє право управляти суспільством і державою.

Парламент України прагне дотримуватися співвідношення: домінування волі більшості при урахуванні прав меншості: визнавати, що кожна група має свої інтереси, які вправі проводити в життя лише в рамках закону. Найвище право меншості і її представників у парламенті полягає у тому, що вона може роби-ти спроби стати більшістю. Від цього права меншості в демокра-тичному суспільстві не захищена ніяка більшість, тому що в неї немає ніяких засобів надовго придушити меншість. Важливо не дати розвинутися тенденції в демократії, ніколи цілком невико-рінної — підняти більшість до значення виключно вирішально-го чинника, до всесилля більшості, і зберегти нерушимі межі, які дійсна демократія покликана протиставити волі більшості. Наявність активної легальної опозиції — найважливіша риса демократії як «поліархії» (багатовладдя).

Розглянемо право етнічних (національних) меншин.

Взаємовідносини етносів усередині держави мають будува-тися на засадах консенсусу, порозуміння, тому першою умовою консолідації суспільства є свобода особи і вільний розвиток ет-нічних груп (національних меншин).

Національні меншини можуть мешкати або компактно, або розкидано (дисперсно) на території держави, утвореної «статус-ною» або «титульною» нацією. У будь-якому разі вони мають усі права, які має нація, що дала назву державі. Винятком (у ряді випадків) є право національних меншин на політичне самови-значення. Проте права національних меншин потребують спе-ціального механізму забезпечення, тому що в умовах інонаціо-нального оточення набувають специфічного характеру.

Значну увагу правам національних меншин приділяє ООН. У преамбулі до Статуту ООН відзначається «рівність прав вели-ких і малих націй». Відповідно до рішень ООН національні мен-шини мають:—

право проживати в місцях традиційного історичного посе-лення (забороняються їх депортація, примусове переселення);—

право на неасиміляцію;—

право на одержання пропорційної частки централізованих державних фондів, які виділяються для відповідних цілей;—

право на участь у прийнятті державних рішень, на пред-ставництво в законодавчих та інших колегіальних органах дер-жави;—

право на недискримінацію;—

право на захист з боку держави від будь-яких проявів во-рожнечі, погроз, приниження і обмеження.

Підсумковий документ Віденської зустрічі представників дер-жав — учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) від 15 фудня 1989 p. містить слова: держави — учасниці НБСЄ «вживатимуть усіх необхідних законодавчих, адміністра-тивних, юридичних та інших заходів, а також застосовуватимуть відповідні міжнародні інструменти для забезпечення захисту прав людини і основних свобод осіб, що належать до національних меншин на їх території. Вони захищатимуть і створюватимуть умови для заохочення етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин на своїй території. Вони поважатимуть вільне здійснення прав особами, що належать до таких меншин, і забезпечуватимуть їхню повну рівність з інши-ми». Верховний Комісар НБСЄ у справах національних меншо-стей може послати в будь-яку країну своїх спостерігачів — екс-пертів із місією перевірки дотримання в ній прав національних меншин.

Загальні положення про захист прав національних меншин містяться у конституціях Данії, Португалії, Румунії, Чехії, Сло-ваччини, Албанії, Хорватії, Литви. В інших конституціях (Іта-лія, Швейцарія, Росія, Болгарія) йдеться про захист мовних мен-шин. Докладні положення щодо захисту меншин є в конституції Угорщини. У конституціях Фінляндії, Норвегії, Словенії перед-бачається безпосередній захист відповідних меншин. Завдяки конституціям нещодавно утворених демократичних держав Центральної та Східної Європи, які містять положення про за-хист національних меншин, докорінно змінилося обличчя Єв-ропи та усього світу.

Додержуючись міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, Верховна Рада України 25 червня 1992 p. ухвалила За-кон «Про національні меншини в Україні» із метою забезпечен-ня гарантій їх прав на вільний розвиток. До національних мен-шин відповідно до цього Закону належать групи громадян Укра-їни, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національної самосвідомості та спільності між собою. Забезпе-чуючи права осіб, які належать до національних меншин, дер-жава керується тим, що права національних меншин є невід'єм-ною частиною загальновизнаних прав людини.

У демократичній державі воля більшості і прав меншості є захищеними законом і інститутами, що втілюють закони в життя..