3. Формальна визначеність права означає чіткість, однознач-ність, стислість формальних правових приписів, виражених у за-конах, указах, постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки. Саме тому суб'єкти права чітко знають межі правомірної і неправомі-рної поведінки, свої права, свободи, обов'язки, обсяг і вид від-повідальності за вчинене правопорушення. Вираження норм у законах, інших нормативних актах, встановлення формальної рівності — це основна ознака формальної визначеності права.

4. Системність права полягає в тому, що право — це не про-сто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені. Системність вноситься до права законо-давством. Лише системне, несуперечне право, яке виражає свою сутність через принципи, здатне виконати завдання, що поста-ють перед ним. Сьогодні в Україні найважливіше і найнагальніше завдання — відновити і зміцнити системність права, оскіль-ки неузгодженість нормативно-правових актів розірвала систе-моутворюючі зв'язки між юридичними нормами.

5. Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявля-ється та втілюється воля, змістом якої є інтерес. Право акуму-лює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян у їх гар-монічному поєднанні, злагоді та компромісах. Воля пронизує діяльність людини, її цілеспрямовану поведінку в усіх, у тому числі й у правовій, сферах життя. Розуміння волі в праві виклю-чає зведення права до знаряддя насильства держави, засобу при-душення нею індивідуальної волі. Створюється ілюзія, що право виходить від держави. Насправді в ідеалі держава в особі своїх законодавчих органів «підносить до закону» суспільні, групові та індивідуальні інтереси, які відповідають принципам справед-ливості, свободи, демократії, рівності, гуманізму.

6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що вста-новлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників регульо-ваних відносин, що воно має нормативний характер.

7. Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до при-мусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права додержуються та виконуються доб-ровільно, в силу внутрішнього переконання. Значна частина на-селення підкоряється вимогам правових лише тому, що за пра-вом постає держава. Державна охорона правових норм містить у собі державний легальний примус, різні організаційні, орга-нізаційно-технічні, виховні та превентивні (попереджувальні) заходи державних органів з дотримання та виконання грома-дянами юридичних норм. До порушників вимог норм права компетентні державні органи можуть застосовувати заходи юри-дичної відповідальності приписів— дисциплінарної, адміністра-тивної, кримінальної. Тим самим держава забезпечує загально-обов'язковість норм права.

Сутність права

Сутність — це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його багатоманітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища, позаяк зміст — певна сторона цілого, су-купність частин (елементів) предмета. Зміст у найзагальнішому вигляді є розвинута в конкретну цілісність сутність об'єкта.

Сутність права — внутрішній зміст права як регулятора суспіль-них відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (держав-не) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Під сутністю права в радянській літературі зазвичай розумі-лася піднята до закону воля панівного класу, зміст якої визна-чався матеріальними умовами життя цього класу. В усіх визна-ченнях права підкреслювався його класово-вольовий характер, причому він мав принципове методологічне значення для ро-зуміння сутності експлуататорського права як вираження інте-ресів і волі всього панівного класу, а для соціалістичного пра-ва—як вираження інтересів і волі трудящих на чолі з робіт-ничим класом. При цьому класові трактування держави і права тісно змикалися.

Було б неслушним відривати один від одного класовий та соціальний аспекти сутності права. І той і інший аспекти скла-дають єдину, хоча й внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин через державне закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:

- цілісно-нормативний;

- регулятивний.

Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою сво-боди, рівності та справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору — спрямовано на впорядкування суспі-льних відносин (динамічний, регулятивний аспект). На різних етапах розвитку суспільства перший аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план. Тоді він стає нібито приглушеним, виявляється у трансформованому, стертому вигляді. Так, при феодалізмі міра свободи, рівності та справедливості була однією для поміщика, іншою — для кріпака (несвобода, відсутність рі-вності — формальної і фактичної, тобто несправедливість).

Сутність права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, спричиня-ють собою насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відкидати зміну сутності права, визнавати для неї лише якості статичності та незмінності на відміну від змісту та форми. Діалек-тичний розвиток сутності права виражається, насамперед, у змі-ні співвідношення між класовими завданнями та загальними справами, розв'язуваними правом; між правом як мірою свобо-ди (є показником якості правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є інструментом підтримування правопо-рядку). Етимологія слів «розвиток» і «зміна» дозволяє розгляда-ти їх у тісному зв'язку.

У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним, соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним регулятором суспільних відносин, по-ведінки людей.

До категорії сутності мають належати такі якісні риси, без яких взагалі немає того предмета, про сутність якого йдеться.