ЯПОНСЬКЕ ПРАВО
Поняття японського права і особливості його формування
Японське право — це сукупність моральних, релігійних і пра-вових норм, яка склалася на основі стародавньокитайських ре-лігійно-філософських концепцій, власних звичаїв, рецепції іно-земного (американського та романс-германського) права.
Незважаючи на відокремлене становище і значне поширен-ня звичаїв, традицій і ритуалів, Японія з перших днів своєї істо-рії перебувала під впливом іноземних культур. Правда, активне сприйняття всього нового і корисного не завжди критично оці-нювалося.
Починаючи з V ст. до епохи Мейдзі (XIX ст.) Японія зазнала сильного впливу китайських ідей і теорій. Основою японського, як і китайського, права була філософська концепція конфуціан-ства. Під її впливом розвиваються японське право, законодавст-во, правова філософія. Перші пам'ятники японського права з'яв-илися на початку VII ст. і являли собою юридичні збірники, складені на зразок тодішнього китайського законодавства. Відмітна їх риса полягає у тому, що з XIII ст. на зміну імператорсь-ким збірникам прийшли акти правлячих феодаль-них кланів.
Протягом тривалого часу (XVII — середина XIX століть) Япо-нія фактично повністю була ізольована від зовнішнього світу. Остаточно закріпивши ієрархічну систему суспільства, яка по-збавляла нижчі верстви населення яких-небудь прав, правляча військово-феодальна верхівка проводила вкрай консервативну лінію. Вона підтримувала традиційну національну психологію конфуціанського толку, заважала проникненню у свідомість на-селення іншої ідеології, яка могла змінити «національну ціліс-ність» (кокутай).
Найважливіший нормативний акт цього часу «Кодекс із ста статей», або «Сто законів» (1742 p.), впорядкував старі закони і норми звичаєвого права, вироблені феодалами. У ньому здебі-льшого містилися норми матеріального і процесуального кримі-нального права. Норми цивільного права були подані слабко, тому багато цивільно-правових і торгових відносин регулювали-ся звичаєвим правом. У країні офіційно діяв принцип незнання законів («народ не повинен знати закони, а мусить лише підко-рятися ним»), відповідно до якого зміст законів має бути відо-мий лише суддям і чиновникам. В основі цього принципу лежа-ла концепція стародавньокитайського права — невідомість май-бутнього покарання сильніше утримує від вчинення злочину, ніж його знання.
Визначальними для формування основних рис сучасної пра-вової системи Японії стали 60-80-ті роки XIX ст. Це так звана епоха Мейдзі («освіченого правління»), яка почалася з бур-жуазної революції 1867-1868 pp. Попри всю її обмеженість, революція дала поштовх до істотних реформ у різних сферах суспільного життя. Інтерес до культури Китаю — багатовіково-го наставника Японії — почав швидко знижуватися. Японія спрямувала свої погляди на Європу. Протягом деякого часу вплив китайського права ще зберігався (воно викладалося в То-кійському університеті до 1880 p.), однак поступово зводилося нанівець внаслідок прагнення японців прилучитися до європей-ської культури.
Перелом у правосвідомості і правовій культурі японського населення настає з кінця б0-х років XIX ст., коли спостерігаєть-ся промисловий підйом, активно розвиваються капіталістичні відносини, встановлюються торгові зв'язки з іншими держава-ми. На японську мову перекладаються французькі і німецькі кодекси, вивчається англійське право. Поставлене і поступово виконується завдання створення законодавчої системи на зра-зок розвинутих країн.
Становлення нової правової системи проходило в гострій боротьбі між прихильниками консервативних і демократичних методів управління. Законодавство неодноразово змінювалося. При упорядкуванні Цивільного кодексу Японії відбувалося пе-реорієнтування то на Цивільний кодекс Франції, то на Німець-ке Цивільне Уложення. Спочатку до Японії запросили професо-ра Г. Буассонада (Франція) для впорядкування проектів Кримі-нального кодексу і закону про кримінальну процедуру. Вони розроблялися на французький зразок і були прийняті парламен-том як закони у 1880 р. Г. Буассонаду було також запропонова-но скласти проект Цивільного кодексу. Проте поданий у 1890 p. на затвердження до японського парламенту його проект був від-хилений. Також був відхилений і Торговий кодекс, складений відповідно до Торгового кодексу Франції. Були прийняті Циві-льний (1898 p.) і Торговий (1899 p.) кодекси, розробку яких па-рламент доручив японській комісії, яка орієнтувалася на німе-цьку модель. Правда, автори включили до нього низку поло-жень проекту кодексу Г. Буассонада. Однак ці кодекси не мали широкого практичного застосування. У правовому житті Японії перевага віддавалася традиційним формам вирішення спорів — примирливому посередництву і за згодою сторін, що припуска-ли поблажливе ставлення до винного і прощення з боку потерплого.
У 1889 p. була прийнята перша конституція Японії. Моделлю для основного закону стала прусська конституція, пристосована до японських умов. Перша Конституція Японії була консерва-тивною, затвердила верховну владу імператора, обмежила права парламенту і фактично згодом підготувала грунт для військово-фашистському режиму. Кримінальне і кримінально-процесуаль-не законодавство (Кримінальний кодекс 1907 p., Кримінально-процесуальний кодекс 1922 p., закон про підтримання громад-ського спокою 1922 p.) набуло репресивного характеру.
Після закінчення Другої світової війни і капітуляції Японії, аж до укладення у 1951 p. Мирного договору, всі сфери життя країни перебували під контролем Верховного командування Союзних сил. За цей час багато інститутів права формувалися за американськими зразками. У результаті цього виникла невідпо-відність між старою правовою системою, яка склалася під впли-вом континентального європейського права, і глобальним тис-ком американського права. При впорядкуванні демократичної Конституції Японії 1947 р. за основу був узятий проект, підгото-влений цивільною адміністрацією штабу окупаційних американ-ських військ на чолі з генералом Макартуром. Як наслідок, прий-няття нової конституції викликало необхідність перегляду всього законодавства держави.
Джерела права сучасної Японії
1. Нормативно-правовий акт (закон, урядові укази та інші акти підзаконного характеру). Заборонено видавати урядові укази з питань кримінального покарання без дозволу на те відповідного закону. Передбачено інститут контрасигнатури: всі закони і уря-дові укази підписуються компетентними державними міністра-ми і візуються прем'єр-міністром.
2. Нормативно-правовий договір (має значне поширення).
3. Норми-звичаї, норми-традиції (гирі) — посилання на
