ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ

Пошуком кращого державного ладу займалися мислителі різ-них народів світу, які за два з половиною тисячоліття створили чимало теорій демократії. Кожна епоха, кожна держава вносили новизну та своєрідність у трактування демократії. І сьогодні спо-стерігається нове бачення змісту демократії.

Розглянемо стисло сучасні основні теорії демократії: проле-тарську (соціалістичну), плюралістичну, партисипаторну (демо-кратію участі), корпоративну, елітарну, комп'ютерну».

Пролетарська (соціалістична) теорія демократії

Пролетарська (соціалістична) теорія грунтувалася на марксист-ському класовому підході. Вона виникла в XIX ст. як антитеза буржуазній (ліберальній) демократії, яка на перший план вису-вала громадянську свободу, тобто повну незалежність особисто-го життя індивіда від політичної влади, від держави, покликаної лише гарантувати, забезпечувати свободу особи.

Відповідно до пролетарської теорії (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) демократія і свобода передбачаються лише для «трудя-щих мас», насамперед для пролетаріату. У центр уваги поставле-на політична свобода, а про громадянську й не йдеться. Про-голошувалася диктатура одного класу — пролетаріату відносно іншого — буржуазії, союз робітничого класу і селянства, спря-мований проти скинутих експлуататорських класів. Увага акце-нтувалася на керівній ролі робітничого класу. Пролетарська теорія ігнорувала загальногромадянський консенсус і розвивала класо-ву конфронтацію.

Повне відкидання приватної власності, а відтак, усякої авто-номії особи, підміна народу робітничим класом у пролетарській теорії була розвинута в програмних документах КПРС. У них акцентувалася увага на головній ролі комуністичної партії як авангарду робітничого класу, який керує процесом переходу до повної демократії — комуністичного самоврядування. Відкидав-ся фундаментальний принцип поділу влади, без якого неможли-ве народовладдя. Був відкинутий принцип економічного, ідео-логічного і політичного плюралізму.«Марксистсько-ленінська» партія розглядалася як державна структура, а не як громадська організація. У дійсності рекламоване «соціалістичне народовлад-дя» допускало демократію лише у вузьких рамках, які визнача-лися вищим партійно-державним управлінням, котре зосереджує у своїх руках усю реальну владу.

Теорія «плюралістичної демократії»

Теорія «плюралістичної демократії» була найвпливовішою у 60-70 роках XX ст. (Р. Аллен, Р. Даль, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Д. Рисмен), хоча термін «плюралізм» введено у політичний обіг у 1915 p. англійським соціалістом Г. Ласкі. Відповідно до цієї теорії класи у сучасному буржуазному суспільстві зникли. Су-часне буржуазне суспільство складається з різних взаємодіючих «страт» — прошарків. Вони виникають у результаті спільності тих або інших інтересів (професійних, вікових, матеріальних, духо-вних, релігійних та ін.). Оскільки ці інтереси не антагоністичні, то й відносини між стратами позбавлені антагонізму.

Для відображення спеціальних інтересів створюються відпо-відні зацікавлені групи — «групи тиску». Це професійні спілки, асоціації підприємців, пацифістські та патріотичні організації, релігійні, спортивні та культурні об'єднання. Кожна «група тис-ку» діє у власних інтересах, а не керується загальною метою. Для задоволення інтересів соціальних страт, яких вони предста-вляють, «групи тиску» беруть участь у політичному житті, вико-ристовують загальне виборче право, право на об'єднання в по-літичні партії та суспільно-політичні організації, прагнуть одер-жати доступ до засобів масової інформації з метою формування громадської думки.

Механізм політичної влади, прийняття урядом тих чи інших політичних рішень у таких умовах є результат взаємодії різних політичних сил. Їх конкуренції, «вільної гри», що сприяє ви-явленню «загального інтересу», встановленню класового миру. У зв'язку з цим політична система розглядається як певний ба-ланс сил між конфліктуючими економічними, професійними, релігійними, етнічними та іншими групами й асоціаціями. Кож-на з них впливає на формування політики, проте жодна з них не має монополії на владу. Відбувається «дифузія» політичної вла-ди між урядовими і неурядовими інститутами. Різні суспільні інтереси, у тому числі інтереси трудящих, у такий спосіб макси-мально враховуються. Вважається, що завдяки такому плюралі-зму здійснюється народовладдя.

Звідси випливає положення про роль держави при «плюралі-стичній демократії»: держава є лише знаряддя узгодження інте-ресів різних груп, нейтральний арбітр між конкуруючими полі-тичними фупами, покликаний не допустити переваги одних над іншими, тобто охороняти умови вільної політичної конкуренції. При цьому діяльність «зацікавлених груп» зображується як не пов'язана з державою: переговори з іншими групами, укладення угод — колективних договорів профспілок із підприємцями — це різні форми тиску на інші групи.

При всій стрункості теорія «плюралістичної демократії» має внутрішні протиріччя і слабкі місця. Насамперед, нереальною є настанова на об'єднання всього населення в «групи тиску», на їх рівність у впливі. Хоча бажаним проголошується залучення як можна більшої кількості громадян до «груп тиску», більшість із них приречена на пасивність у політичному процесі.

Наприкінці 70-х — 80-і роках XX ст., у зв'язку із занепадом популярності теорії «плюралістичної демократії», деякі її давні прихильники (Г.Парсонс, Р.Даль) перейшли на позиції теорії елітарної демократії.

Теорія елітарної демократії

Теорія елітарної демократії виникла у 70-80-х роках XX ст. на основі поєднання елементів теорії еліт і теорії «плюралістич-ної демократії» (С.Келлер, О.Штаммер, Д.Рісмен).

Рання теорія сліт («еліта» — краще, добірне, обране) розро-блялася В.Парето, Г.Моска, Р.Міхельсом (кінець XIX — поча-ток XX ст.). Її основне положення — у влади перебувають два класи: пануючі (еліпі) і пілилаіні (народ, трудящі). Не маючи нічого спільного з демократичними теоріями, рання теорія еліт відкидала спроможність мас до управління. Винятком є припу-щення Г.Моска про відновлення еліти за рахунок найздібніших до управління з числа активних нижчих верств суспільства. Але це аж ніяк не свідчить про демократичну позицію теорії ранньо-го елітаризму. Її ідеологи були переконані в тому, що правлячий клас концентрує управління політичним життям країни у своїх руках, а втручання неосвіченого народу в політику може лише дестабілізувати або зруйнувати сформовані громадсько-політич-ні структури.

Відповідно до теорії еліт кожне суспільство не схоже на інше внаслідок розбіжностей у