Предмет і метод правового регулювання як підвалини формування системи права

Поділ системи права на галузі ґрунтується на певних крите-ріях. Такими критеріями є предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання.

Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорід-них суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання «що?»). Предмет правового регулюван-ня вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.

Предмет правового регулювання є умовне виділення певного відокремленого кола (сукупності) суспільних відносин, що ма-ють єдину якість. Це дозволяє узагальнити норми права, які ре-гулюють коло (сукупність) суспільних відносин, у таку норма-тивну спільність, як галузь права.

Приміром, предметом екологічного права є відособлена гру-па суспільних відносин у раціональному використанні природ-них ресурсів й охороні навколишнього середовища. Предмет аграрного права складають суспільні відносини у сфері органі-зації і діяльності сільськогосподарських товаровиробників. Пред-мет земельного права — суспільні відносини у сфері раціональ-ного використання і охорони земель. Предмет адміністративного права — управлінські відносини. Предмет трудового права — трудові відносини і т.д. Кожна галузь права має свою, відносно відокремлену, сферу регулювання.

Відмежування предмета правового регулювання однієї галузі від іншої здійснюється на основі виявлення якісної одноріднос-ті складових його елементів:

- суб'єктів,

- об'єктів,

- змісту,

- динамічних чинників.

Наприклад, у трудових суспільних відносинах суб'єктами ви-ступають робітники та службовці, об'єктом — предмети праці, змістом — трудова діяльність, динамічними чинниками — по-треби у робочій силі, що змінюються. Інший склад елементів мають майнові відносини, управлінські тощо.

Предмет правового регулювання зазвичай розглядають як початковий критерій системи права. Він — головна, об'єктивна підстава для розподілу правових норм за галузями права. Його доповню є метод правового регулювання.

Метод правового регулювання - сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини (відповідає на запитання “Як?” ). Він несе основне навантаження в динаміці, “роботі” права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регулювання: дозволяння, зобов'язування, заборони.

Загальними є два методи правового регулювання імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суво-ро обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядку-вання, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він при-пускає заборони, обов'язки, покарання.

диспозитивний — автономний, побудований на засадах авто-номії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.

Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) — цивільному праву, метод справедливої винагороди і заохочення — трудовому праву, ме-тод заборони (заборона недозволених дій) — кримінальному праву, метод дозволяння — підприємницькому праву і т.д.

За допомогою методу правового регулювання можна легше орієнтуватися, до якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни. Термін «договір», скажімо, вживається в різних галу-зях права — конституційному, міжнародному, трудовому, циві-льному. Трудовий договір підпадає під дію методу регулювання трудового права — методу супідрядності і тяжіє до зобов'язу-вань, а договір як підстава виникнення зобов'язань — під дію методу цивільного права — методу автономії і припускає дозво-ляння.

Публічне і приватне право

Предмет і метод правового регулювання, на яких грунтують-ся поділи системи права на галузі, визначаються глибинним по-ділом права на дві підсистеми: приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Рима. За відомою формулою римського юриста Ульпіана, публічне право є стосовним до становища держави, приватне — до користі окремих осіб.

Публічне і приватне право — це, з одного боку, суперечливі, а з іншого — взаємозалежні грані права. Сьогодні правові систе-ми багатьох цивілізованих країн грунтуються на принципі поді-лу права на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публічне певною мірою умовним, але необхідним.

Представимо поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета, ознак, методу, які є стосовними до кожного з них:

Публічне право | Приватне право—

підсистема права, що регу-лює державні, міждержавні та суспільні відносини.— | підсистема права, що ре-гулює майново-вартісні від-носини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'я-зані з особистістю їх учасників.

Предмет регулювання публічного права | Предмет регулювання приватного права—

сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності дер-жави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних від-носин, державної служби, кри-мінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних орга-нізацій і т.д.— | сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадку-вання, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.

Ознаки публічного права: | Ознаки приватного права:

регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою;

2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою;

3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права;

4) припускає широку сферу розсуду;

5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів;

7) широко використовує новітні технічні прийоми. | 1) регулює відносини приватних осіб між собою;

2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави;

3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав;

4) припускає широке використання договірної форми регулювання;

5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та