Норми-звичаї і норми права

Норми-звичаї — правила зовнішньої поведінки, які розгляда-ються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу.

Норми-звичаї — правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу. Це осно-вна форма регулювання відносин у додержавному суспільстві.

Ознаки норми-звичаю:—

етнічний характер;—

колективістський характер;—

моральна обумовленість;—

пов'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;—

підкреслена публічність та ін.

Дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громад-ського суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста).

У державному суспільстві норми-звичаї були санкціоновані дер-жавою:

1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для вирішення спору (англо-американський тип правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захища-ється судом, ця норма повинна була:—

виражати тривалу правову практику;—

відбивати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;—

втілювати природну і розумну потребу в правовому ре-гулюванні ситуації. Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.

2. Шляхом включення звичаю до законодавчих актів рабо-власницьких і феодальних держав, які утворили найдавніший шар права — звичаєве право (романс-германський тип право-вих систем та ін.).

Для набуття юридичної сили норма-звичай:—

не повинна суперечити закону;—

повинна його доповнювати і як би «оживляти»;—

не може підмінювати закон.

Після набуття нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування її державою (правовий звичай), його дотриман-ня забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі включали норми-звичаї, які після надання їм письмо-вої форми набули стійкішого характеру. Наприклад, один із за-конів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому слід відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного пока-рання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важкозмінюваним, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли відсіч руки сина було визнано згодом надто суворим покаранням.

Звичаєве право — система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).

Звичаєве право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспіль-стві суперечності викликали потребу у фіксації сформованих від-носин у формі різних нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична правда та ін.). Перші писані зако-ни, що ґрунтувалися на нормах-звичаях, мали справляти вра-ження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості у справедливості.

Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економіч-ному ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у пра-восвідомості.

Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розви-ваються»», де звичаєве право відіграє домінуючу роль у регулю-ванні земельних, сімейних і спадкоємних відносин (країни Океа-нії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), проте в жодній з них правові звичаї не є самостійним і виключним регулятором суспільних відносин. Ці країни керують-ся і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонова-ними державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як но-рми звичаєвого, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив справили росій-ське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звича-євого) права, що проявилося у всіх сферах їх життя.

Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке ґрунтується на них, є провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх на-ціональної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, влас-тивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на нор-ми поведінки.

Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спіль-нотою, плем'ям, кастою і т.д. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

Те, що сучасний юрист не вважає правом, іноді розглядаєть-ся таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить межа між юридичним (спеціально-соціальним) і загально соціальним регулюванням — торгівля, виробництво, транс-порт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському сус-пільстві суб'єкти господарської діяльності нерідко вдаються до ділового звичаю — правила, що у силу визнаної корисності ре-гулярно повторюється в процесі господарської та іншої діяльно-сті, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в арбітражному суді, нерідко стає правовим.

Звичай ділового обороту — сформоване і широко застосовува-не в якійсь галузі підприємницької діяльності правило поведін-ки, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи за-фіксовано воно у будь-якому документі Не застосовується зви-чай ділового обороту, який суперечить положенням законодавства або договору, обов'язковим для учасників відповідних відносин.

Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції — такі, що скла-лися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції — ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовніш-нє вираження в нормах обрядів — дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, об-ряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові цере-монії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ри-туалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або тради-ції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, прове-дення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в стату-тах,