У зв'язку з більшовизацією Рад більшовики по-новому поста-вили організаційно-правові питання радянського будівництва. Од-нією з характерних рис розвитку радянського виборчого права була антидемократична тенденція до відмови від таємного голосування. Не тільки кожна Рада, а й окремі профспілки видавали свої інстру-кції щодо виборів до органів влади. Не було й єдиних норм пред-ставництва. Різноманітність норм виборів значною мірою поясню-валася необхідністю пристосувати їх для того, щоб більшовики одержали в Радах оптимальну кількість місць.

При розв'язанні найважливіших питань усе більшого значення набувають розширені пленуми Рад, тобто пленуми, на які запрошу-валися представники фабзавкомів, профспілок, солдатських комі-тетів, штабів Червоної гвардії та інших низових організацій. Біль-шовики намагалися передати їм функції розв'язання усіх найваж-ливіших питань. Меншовики та есери обгрунтовано оспорювали законність таких рішень.

Надзвичайні органи радянської влади. В Україні, за прикладом радянської Росії, створювалися також надзвичайні державні органи влади — революційні та військово-революційні комітети.

Надзвичайні органи утворювалися та контролювалися більшо-виками. Ці органи виразно виявили прагнення більшовиків інтег-руватися до влади і встановити диктатуру своєї партії. Тривав процес формування "воєнно-комуністичного" державного механіз-му. Складалась адміністративно-командна система. ЦВК Рад Укра-їни 18 грудня 1917 р., майже одночасно з формуванням Народного Секретаріату, створив крайовий (всеукраїнський) військово-рево-люційний комітет для боротьби з "контрреволюцією", до складу якого увійшли народні секретарі внутрішніх і військових справ, а також представники Харківського штабу Червоної гвардії та штабу Північного загону. Місцевим ревкомам було запропоновано деле-гувати до Всеукрревкому своїх представників для узгодження єди-ної лінії.

Надзвичайним органом всеукраїнського значення була також надзвичайна комісія Народного Секретаріату для "оборони країни і революції", створена 21 лютого 1918 р. Ця комісія одержала "найширші повноваження, включаючи и право негайно приймати рішення від імені уряду Української Республіки". Вона відала організацією революційної армії, мала право вводити воєнний і облого-вий стан.

Надзвичайні органи, зрозуміло, не можна визнати легітимни-ми, оскільки їх організація не була передбачена рішеннями ні І, ні II Всеукраїнських з'їздів Рад. Проте більшовики, намагаючись змі-цнити свою владу, були готові вжити надзвичайних заходів у сфері державного будівництва. У початковому періоді радянського будівництва створювалися крім ревкомів також інші тимчасові надзвичайні органи радянської влади, а саме: революційні штаби, революційні "трійки", "шістки", "сімки" та "дев'ятки". Революційні штаби утворювалися ревкомами або Радами для збройної боротьби з політичними противника-ми, їхні функції дещо збігалися з функціями штабів Червоної гвардії, а нерідко наближалися до функцій російських надзвичай-них комісій по боротьбі з контрреволюцією, яких в Україні на той час ще не існувало.

У здійсненні влади на місцях помітна роль належала коменда-нтам і комісарам, котрі призначалися або обиралися ревкомами, революційними штабами та Радами, а іноді й місцевими з'їздами Рад. Штаб головкому В.Антонова-Овсієнка, Центральний військо-во-революційний комітет Донбасу, усі інші надзвичайні комітети призначали комісарів для виконання на місцях воєнних, продово-льчих завдань і боротьби з політичними противниками.

Боротьба за відновлення радянської влади. Під час громадянсь-кої війни Україна була окупована австро-німецькими військами. Аналіз подій весни 1918 р., а також попереднього періоду дозволяє, як це не прикро, зробити висновок, що громадянська війна розпо-чалася насамперед як війна сил, керованих соціалістичними парті-ями. Найбільш жорстку позицію, що виключали політичний плю-ралізм, займали більшовики. Логіка боротьби призвела до виходу "на поле бою" праворадикальних сил, аж до "білого руху". До цієї боротьби підключилися також іноземні інтервенти. Більшовики опинилися у внутріполітичній, а невдовзі — і в зовнішньополітич-ній ізоляції. Більшовики й у теоретичному плані розглядали громадянську війну як виправданий у певних умовах метод утвердження соціалізму. Отже, війну було розпочато відповідно до фатального лозунга Леніна про перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Ленін проголошував, що більшовики — єдина партія, яка не боїться такої війни. "Наша партія за громадянську війну", — повторював за ним Троцький.

Суворі "воєнно-економічні" заходи в містах, продрозкладка, комнезами, селянські заколоти стали наслідками "нещасного ми-ру". Він також був каталізатором дальшого розвитку воєнної інтер-венції.

Австро-німецькі війська, які у лютому вступили в Україну, вже у середині квітня 1918 р. окупували всю її територію. Радянська влада в Україні була проголошена поза законом. Влада в Україні у перший час після окупації знаходилася ще у Центральної Ради, згодом — у гетьмана, а фактично — в австро-німецького командування. Повернення землі поміщикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції окупантів викликали бурхливу реакцію у біль-шості українського народу. Розгорнулася широка повстансько-пар-тизанська боротьба проти загарбників.

Керівництво цією боротьбою здійснювалося представниками кількох політичних партій. Повстанські загони очолювали україн-ські есери, ліві есери, анархісти, більшовики, деякі інші партії. Під час збройної боротьби на політичну арену вийшли різноманітні отамани, діяльність яких стала однією з характерних рис громадя-нської війни в Україні. Серед них були такі суперечливі фігури, як Махно, Зелений, Григор'єв.

Більшовики, спираючись на допомогу радянської Росії, докла-дали чимало зусиль, щоб відновити в Україні радянську владу. Боротьба за відновлення органів радянської влади розпочалась ще на початку окупації України австро-німецькими військами. 18 кві-тня 1918 р. у Таганрозі, куди евакуювалися ЦВК і Народний Секретаріат, відбулася сесія ЦВК Рад України, де було створено Бюро для керівництва повстанською боротьбою в тилу окупантів (Повстанбюро)