та Словаччині) активна участь опозиції була можливою внаслідок масових протестів населення. У Польщі – внаслідок страйків. В Румунії - насильницьких проявів суспільної незгод. В Угорщині – внаслідок загальної втрати довіри до режиму широких верств населення та правлячої еліти. Але такі збори не мали легітимного характеру. Тиск з боку громадськості впливав на можливість опозиційних сил брати участь у розробці виборчої системи, заснованої на вільних відкритих виборах. Висновки зустрічей за круглим столом повинні були бути затвердженими парламентами старого скликання, але при цьому жоден з парламентів не вніс значні зміни до цих документів.
Серед виборчих систем постсоціалістичних країн пропорційне представництво застосовується у Чехословаччині та, значною мірою, у Польщі. Виборче законодавство Угорщини, Болгарії, Румунії засноване на комбінованому пропорційно-мажоритарному представництві. Основою більшості нових виборчих систем є принцип, коли партії отримують місця у парламенті у випадку подолання чотири або п’яти відсоткового бар’єру голосів виборців (досвід Германії).
На забезпечення дієвості українського парламенту був спрямований Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 27 вересня 1997 року. За цим законом вибори проводяться за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Практика застосування закону показала, що система буде діяти за умов професіоналізму майбутніх народних депутатів України. Але цієї вимоги а ні у прийнятому, а ні у попередньому законі немає. Результати виборів показали, що 4% бар’єр не є оптимальним. З-поміж 30 суб’єктів виборчого процесу подолати цей бар’єр спромоглися лише 8. Причому СДПУ(о) набрала 4,0122% голосів виборців. Наступні за рейтингом політичні партії та виборчі блоки набрали близько 3% голосів кожна (АПУ – 3,6819%, ПРП – 3,1333%, “Трудова Україна” – 3,0609%, “Національний фронт” – 2,717%). Відрив інших партій значний. Так, найближчий конкурент “Національного фронту” виборчий блок “Партія праці та ліберальна партія – разом” набрав 1,8929%. За цих обставин рекомендують запровадити тривідсотковий бар’єр [13]. У країнах з розвиненою партійною системою і сталими демократичними традиціями найвищим виборчим бар’єром є п’ятивідсотковий, тому запровадження чотиривідсоткового бар’єру є передчасним.
Узагальнюючи вищевикладене, можливо визначити, що спочатку процес адміністративно-організаційного становлення парламентів відбувається найбільш швидкими темпами, далі – уповільнюється. Процес адміністративно-організаційного становлення парламенту має тенденцію до підвищення організаційної цілісності, поглиблення комплексності структури та прагнення до універсалізації регламенту. Найважливішими характеристиками розвитку парламентських структур є цілісність, комплексність, універсалізація регламенту.
Парламентська інституція проводить чітку межу між собою та своїм оточенням. Найбільш відомі способи збереження цілісності парламенту – тривалий строк повноважень членів парламенту, неможливість несанкціонованого доступу до керівних посад – ще не відносяться до нових парламентів країн Центральної та Східної Європи, України. У більшості них перші вибори свідчили про значну ротацію кадрового складу. Із часом буде проявлятись впливовість членів парламенту. У Конгресі США, британській Палаті Громад, німецькому Бундестазі неможливо мати керівну посаду, якщо не будуть пройдені усі ступені парламентської кар’єри. Ця тенденція присутня у парламентах нових демократичних країн, розвивається у парламенті України.
У парламентах країн Центральної та Східної Європи внутрішня структура побудована на системі комісій. В Україні – на системі комітетів, комісій. Для підготовки законопроектів діють постійні органи – комітети Верховної Ради. До функцій постійних комітетів належить також участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням державного бюджету в частині, що віднесена до їх компетенції [14]. Можуть бути створені тимчасові комісії двох видів: спеціальні, для підготовки і попереднього розгляду питань на сесії Верховної Ради та тимчасові слідчі комісії для розслідування питань, що становлять суспільний інтерес. До органів Верховної Ради відноситься Рахункова палата. До її компетенції належить контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені парламенту. Голову і членів Рахункової палати призначає Верховна Рада.
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина України здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Він входить до складу парламенту, призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою.
Більшість структурних одиниць новітніх парламентів знаходяться на стадії розвитку, ще не мають значного авторитету. Діяльність політичних партій спрямована на підтримку внутрішньої єдності в умовах швидкої зміни соціального, економічного, політичного життя. Як правило, партійні лідери постсоціалістичних країн ще не розробили надійну партійну інфраструктуру, як це прийнято в усьому світі. Недостатньо розвинені комплексні підрозділи апаратної підтримки – кадрові, дослідницькі, інформаційні та інші. Що стосується наявності ознаки універсалізації, то парламенти нових демократичних країн мають регламент, який періодично змінюється. Для високоорганізованих парламентів характерно дотримання принципу старшинства, який є вершиною універсалізації (наприклад, Конгрес США). Крім того, є чіткі правила, норми ведення дебатів. Ці норми стабільні, їх суворо дотримуються.
У постсоціалістичних країнах діяльність парламентів поступово активізується. Однак, треба виважено підходити до оцінки значимості парламентів у політичних процесах. Так, в Угорщині та Болгарії парламенти брали не дуже активну участь у виробленні найважливіших рішень під час перших тяжких випробувань, з яким зіткнулися ці дві країни. У Польщі та Чехословаччині президенти, які мали відносно сильні конституційні повноваження, мимоволі обмежували роль парламентів у важкі роки становлення. У Румунії парламент, як спадкоємець старого режиму, підтримує політику правлячої партії, що має комуністичну спрямованість. І в Україні парламент відігравав активну роль в процесі розбудови держави. Були прийняті нормативні акти, які визначили засади демократичних перетворень: Декларація про державний суверенітет України, низка законів, що забезпечують життєдіяльність нових інституцій – “Про вибори Президента Української РСР”, “Про Президента Української РСР”, “Про Конституційний Суд України”, Конституція України [15, 16, 17]. З часом, діяльності парламенту стала присутня тенденція щодо
