розпоряджатися в установленому законодавством по-рядку коштами Фонду сприяння зайнятості;—

оплачувати вартість професійної підготовки осіб, пра-цевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спе-ціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодав-ством України про зайнятість населення;—

в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомо-гу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;—

вносити пропозиції до державних адміністрацій, ви-конавчих органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 місяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлашту-вання з одночасною частковою або повною компенсацією ви-трат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;—

стягувати з підприємств, установ і організацій, неза-лежно від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду спри-яння зайнятості населення;—

компенсувати до 50% витрат підприємствам, устано-вам і організаціям на перепідготовку працівників, які підля-гають скороченню у зв'язку зі змінами в організації вироб-ництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Працевлаштування у вузькому значенні звичайно поді-ляється на дві стадії (Пашков А. С. Занятость, безработица, трудоустройство. - СПб.: СКФ "Россия - Нева", 1994). Перша стадія — це звернення до Служби зайнятості. На цій стадії виникає право відношення між громадянином і орга-ном із працевлаштування, за яким громадянин потребує підбо-ру підходящої роботи, а у разі її відсутності — постановки на облік, направлення на професійне навчання або виплати допомоги по безробіттю. Орган з працевлаштування зобов'я-заний зареєструвати такого громадянина, надати допомогу в підборі відповідної роботи, при потребі організувати про-фесійну підготовку і перепідготовку, а у разі неможливості цього виплачувати допомогу згідно з законодавством. На першій стадії громадянинові, який звернувся за допомогою у працевлаштуванні, видається направлення на роботу або про-фесійне навчання.

Але це направлення не є обов'язковим для власника або уповноваженого ним органу. Згідно із ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" на підприємства, установи, орга-нізації, незалежно від форм власності, покладений обов'язок працевлаштування лише визначеної місцевими державни-ми адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

На другій стадії працевлаштування укладається трудо-вий чи учнівський договір згідно з направленням служби зайнятості.

Отже, діяльність державної служби зайнятості є посе-редницькою між громадянами, які звернулись до неї за допо-могою, та підприємствами, установами, організаціями. Її на-правлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Ці категорії громадян зазна-чені у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інваліди. Щодо інших громадян, які мають направлен-ня служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обгрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників — за-борону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Законом України "Про зайнятість населення" передба-чено й можливість відмови підприємства, установи і органі-зації у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в органі-зації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), про-стої, скорочення обсягів виробництва та ін. Згідно із ч. З ст. 20 Закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підго-товкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини Державного фонду спри-яння зайнятості населення.

Крім державної служби зайнятості посередницьку діяль-ність у працевлаштуванні здійснюють суб'єкти підприєм-ницької діяльності. Ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяль-ності можуть надавати платні послуги, пов'язані з профорієн-тацією населення, посередництвом у працевлаштуванні гро-мадян в Україні та за кордоном, лише на підставі дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості. При наданні зазначених послуг без такого дозволу держав-на служба зайнятості стягує із суб'єктів підприємницької діяльності штраф у 50-кратному розмірі неоподатковувано-го мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надава-лися такі послуги, та припиняє цей вид їх діяльності. Одер-жані кошти спрямовуються до Державного фонду сприян-ня зайнятості населення.

Наказом Ліцензійної палати України, Державного цент-ру зайнятості від 22 лютого 1999 p. №19/15 затверджено Інструкцію про умови і правила провадження підприємниць-кої діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у праце-влаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотри-манням (Праця і зарплата. - 1999. — №10. — Травень. — С. 8— 10). Інструкцією встановлено поняття посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном, під яким розумі-ється діяльність посередників, яка включає збір достовірної інформації про наявність вакансій у роботодавців, ведення обліку осіб, які бажають працювати за кордоном, з метою подальшого їх працевлаштування, надання інформаційно-кон-сультаційних послуг про наявність вакансій, умов та розміру оплати праці, найменування та місцезнаходження робото-давців. Посередник повинен пройти реєстрацію у місцевому центрі зайнятості за місцезнаходженням як платник зборів до Державного фонду сприяння зайнятості населення; уклас-ти зовнішньоекономічний договір (контракт) з іноземними суб'єктами господарської діяльності про працевлаштування громадян України; мати дозвіл компетентних органів іно-земної влади іноземним суб'єктам господарської діяльності