Передумови та проблеми формування місцевих бюджетів.

Після набуття Україною суверенітету розпочався про-цес становлення національної фінансової системи. Важ-ливою складовою цього процесу є відродження місцевих фінансів як об'єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих дер-жав.

Прийняття в 1996 році Конституції України, закріп-лення в ній інституту місцевого самоврядування та його матеріальної і фінансової основи обумовило необхідність невідкладного практичного розв'язання проблем станов-лення місцевих фінансів, організації фінансової системи держави на принципово нових засадах. Основні положення формування місцевих бюджетів і їхніх взаємовідносин із державним бюджетом містяться в законі України «Про місцеве са-моврядування» та в Бюджетному кодексі. Цілісне функціонування бюджетної системи забезпечується взаємодією всіх її ланок. При цьому, на даному етапі, однією з ознак бюджетної системи є існування в ній різних за рівнем, часто не погоджених між собою цілей. Причиною такого явища є відмінності у цілях формування і використання ресурсів різних бюджетів на потреби окремих територіальних громад і країни в цілому.

До найбільш гострих проблем у сфері форму-вання місцевих бюджетів, а також їхніх відно-шень із держбюджетом України, у першу чергу, варто віднести використання вільних бюджетних коштів, нестабільність доходної бази, неефек-тивну систему вилучення надлишків загально-державних податків, недостатнє фінансування з держбюджету.

Ситуація ускладнюється надмірною централі-зацією коштів на державному рівні, що ставить можливості реалізації місцевими органами влади покладених на них функцій у повну залежність від Державного бюджету. Позиція Міністерства фінансів у цьому питанні обумовлена адміністра-тивно-теріторіальним режимом України як унітар-ної, а не федеральної держави, а також недостатнім кваліфікаційним рівнем місцевих органів влади для фінансування бюджетних програм. Разом з цим, як відомо, Франція, яка має ана-логічний адміністративно-територіальний устрій, фінансує з держбюджету близько 40% витрат консолідова-ного бюджету Налоговые системы зарубежных стран.— М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997.— С. 21-22, 46-47.

. При цьому необхідно відзначити існуючий су-б'єктивізм у розподілі бюджетних ресурсів, коли,

по-перше, тому або іншому регіону України віддається перевага у виділенні коштів, а по-друге — бюд-жетні кошти виділяються непропорційно і

нерівно-мірно. Тому оптимальним варіантом регулювання міжбюджетних відносин є закріплення у процесі бюджетного планування порядку рівномірного, пропорційного надходження бюджетних трансфертів протягом усього бюджетного рокуі відсутність небажаних коректив. Також, необхідно виробити єдині критерії організації усіх видів фінансової допомоги, з метою їх цілеспрямованого впливу на економіку регіону.

Ще однією проблемою є невідповідність повно-важень, покладених на місцеві органи влади, і виді-лених коштів на ці цілі. Ситуацію ускладнює центральна влада, яка при складанні бюджету і визначенні розмірів трансфертів не завжди забезпечує фінансування усіх переданих на місця повноважень. Крім того, регіони України дуже різняться за рівнем життя, промислового виробництва, розвитку підприємництва. Саме тому, для здійснення фінансового вирівнювання та максимального врахування впливу об”єктивних факторів на рівень бюджетної забезпеченості необхідно здійснити групування територій нашої країни з урахуванням економічного та соціального розвитку регіонів.

Існують здорові пропозиції регіонів по поліпшенню бюджетного забезпечення.У чому суть цих пропозицій? Залишилась ностальгія по тим часам, коли на місцях залишалася частина податку з прибутку підприємств чи навіть ПДВ, багато керівників масштабу району і вище почали обережно лобіювати повернення даних надходжень. Їхні пропозиції прості: залишати у розпорядженні громади відсоток від усіх платежів, що збираються на її території.Таке положення речей буде стимулювати місцеву владу до розвитку промисловості, підприємництва, торгівлі.

Крім того, в Україні вистачає районів, на території яких знаходиться лише одне-два великих підприємства. При системі "потроху звідусіль" районні бюджети менше б залежали від коливань виробництва на цих підприємствах (насамперед, від виплати зарплат на них). Нарешті, останній аргумент — податки, у яких зацікавлені місцева влада, звичайно збираються набагато ефективніше, ніж "держбюджетні".

Але введення подібної системи малоймовірно в силу вищезгаданого урівнювання бюджетних нормативів. Зрозуміло, що в Донецькій області сукупний податковий відсоток буде істотно вищий, ніж у Закарпатськії, отже, порушиться принцип рівномірного бюджетного забезпечення. А відновлювати справедливість за допомогою трансфертів технічно складно. Так що, найближчим часом місцевій владі прийдеться миритися з тим, що вони мають. Вони і миряться, демонструючи центру, наскільки хитрі на вигадки. Ті ж позабюджетні фонди — по суті, місцеві системи оподатковування, формують другий бюджет, часом порівнянний з основним. Скільки не намагалися боротись з цим явищем у Києві і на місцях, позабюджетні фонди (чи благодійні) були і є. Тому що іншого виходу немає.

У різних регіонах фонди бувають різні: будівельні, медичні, правоохоронні, культурні, благодійні. Так навіть зручніше — ніхто не обвинуватить керівника в створенні позабюджетного фонду, якщо усе робиться під соусом добродійності. Та й перед місцевими радами про діяльність благодійного фонду можна не звітувати, на відміну від фонду позабюджетного. Механізми ж залучення засобів в усі фонди однакові:"пропозиції, від яких не можна відмовитися".Створення позабюджетних фондів стимулюється ще і внутрішньо суперечливим пристроєм регіональної влади. З одного боку, вона виборна (ради, мери). З іншого боку — призначається з Києва (губернатори, глави адміністрацій). Задачі цих влад не завжди збігаються, і кожна прагне до контролю над фінансовими ресурсами.

Отже, зазначені підходи — це лише окремі шляхи стабілізації та зміцнення місцевих фінансів. Для успішного вирішення даної проблеми необхідні масштабні теоретичні дослідження, проте сьогодні в Україні мало серйозних комп-лексних досліджень з проблематики місцевих фінансів. Зазначеними проблемами займається дуже обмежене коло фахівців.

Формування місцевих фінансів, як і всієї фінансової системи України, відбувається в жорстих умовах. Це гальмує процес становлення основ

фінан-сової автономії місцевих органів влади і в даний час регіональні фінанси знаходяться