Мiсцеве самоврядування в Українi. Довга дорога до демократiї.
"Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування -
без конституцiйностi, конституцiйностi - без моралi, й жодного з цих
великих благ - без сталостi й ладу." Клiнтон Россистор. (за виданням:
Врядування у Сполучених штатах. 1989 рiк. )
Iсторична довiдка. Мiсцеве самоврядування в Українi має досить довгу i
драматичну iсторiю.Воно пройшло довгий шлях розвитку вiд його появи,
як перших спроб мiського самоврядування середнiх вiкiв i часiв
козацької республiки,до практично повного занепаду пiсля об`єднання
України з Росiєю i знищення гетьманщини, з наступним деяким
вiдновленням прав мiських громад на самоуправлiння в останнi роки
Росiйської iмперiї. Спроба впровадження широких, демократичних основ
мiсцевого самоврядування була зроблена i в часи УНР, проте поразка УНР
завершилась повним знищенням будь-якої згадки про мiсцеве
самоврядування за часiв комунiстичного режиму. Саме в перiод iснування
України як радянської республiки у складi СРСР навiть саме слово
"мiсцеве самоврядування" як форма саморганiзацiї територiальних громад
чи колективiв було вилучене iз вжитку. А влада рад вважалась
найдемократичнiшим здобутком "соцiалiстичного суспiльства" i
називалась "народовладдям", хоча формувалась i керувалась виключно
однiєю комунiстичною партiєю, не допускаючи будьякої опозицiї.
Фактичне вiдродження мiсцевого самоврядування в Українi почалось
пiсля обрання депутатiв Верховної Ради Української РСР та мiсцевих Рад
народних депутатiв в березнi 1990 року. Саме цi першi демократичнi чи
майже демократичнi вибори привели в склад депутатського корпусу нових
людей, яким була невiдома(оскiльки вони нiколи не працювали в цiй
системi) i неприйнятна комунiстична система тотального
державнопартiйного керiвництва всiм життям України i в першу чергу
органами мiсцевої влади(деякi iз депутатiв все життя проти неї
боролись i терпiли вiд неї численнi утиски). Звичайно бiльшiсть
мiсцевих рад по всiй Українi залишались по своєму складу
комунiстичними(бiльшiсть депутатського корпусу були членами КПУ),
проте в багатьох мiстах та й у деяких регiонах мiсцевi ради уже були
або некомунiстичними, або мали в своєму складi чисельнi демократичнi
депутатськi групи. Новообранi мiсцевi ради хотiли позбутись як
партiйного так i державного патронажу над своєю дiяльнiстю у сферi
забезпечення потреб мiсцевого населення. I що цiкаво, навiть ради з
комунiстичним головою i комунiстичною бiльшiстю також e.biли набути
певної автономiї. Вiдсутнiсть нормального правового регулювання i
досвiду нового мiсцевого керiвництва за наявнiстю бажання змiн i
романтичних амбiцiй приводило досить часто до прийняття органами
мiсцевої влади(тут важко ще назвати їх органами самоврядування,
оскiльки навiть цей термiн на той час законодавчо не був визначеним)
рiшень, якi часто виходили за межi їх природної компетенцiї i вступали
у суперечнiсть з iнтересами мiсцевої влади iнших рiвнiв(районної та
обласної, яка на той час була бiльш консервативна, нiж влада мiська),
так i з державними iнтересами. У цiй ситуацiї питання прийняття
закону, який би створив правовий простiр для дiяльностi нових органiв
мiсцевої влади, стало вкрай актуальним. Верховна Рада України 12-го
скликання зразу пiсля початку своєї другої, осiнньої 1990 року сесiї,
приступила до пiдготовки проекту Закону "Про мiсцевi Ради народних
депутатiв Української РСР та мiсцеве самоврядування". Варто вiдмiтити,
що прийняття цього закону 7 грудня 1990 року, вiдкрило в Українi,
вперше серед республiк тодiшнього СРСР, шлях до створення правового
грунту для впровадження i динамiчного розвитку системи мiсцевого
самоврядування. Сьогоднi у багатьох може виникнути питання, як в мовах
комунiстичної бiльшостi у тодiшнiй Верховнiй Радi вдалося прийняти
такий досить прогресивний для України закон. Аби це зрозумiти слiд
згадати дух того часу. Комунiстична партiя явно втрачала свої позицiї.
З вiдмiною статтей про "керiвну i спрямовуючу" роль Комунiстичної
партiї спочатку в союзнiй, а потiм в українськiй конституцiях, всiм
було зрозумiло, що роль рiзноманiтних обл, рай, мiськ - "комiв"
зводиться нанiвець. Зате зростатиме роль конституцiйних органiв
мiсцевої влади - Рад народних депутатiв, адже керувати життям
невеликих сiл чи мiських мегаполiсiв необхiдно i в умовах
багатопартiйностi. В цих умовах, використовуючи контрольний пакет
голосiв у радах, керiвники багатьох "комiв" обираються головами
вiдповiдних рад. Проте в багатьох мiстах чи районах це зробити не
вдалось, оскiльки першi партiйнi керiвники не стали членами
вiдповiдної ради - адже вибори вони програли! I ось тут колишнi їхнi
пiдлеглi, що стали керiвниками рад, котрi ловили кожне слово свого
патрона стали проводити свою полiтику i захотiли своєї автономностi i
вiд партiйного керiвництва i вiд державної опiки. На цьому бажаннi
об`єднались повнi протилежностi: дисидент Чорновiл, партфункцiонер
Яцуба i просто iнженер Вороб`йов чи мiсцевий комсомольський лiдер
Гринiв, якi обстоювали права громад населених пунктiв не тiльки
обирати свою мiську владу, але й мати достатнi фiнансовi ресурси для
здiйснення цiєї влади. Це був феномен часу, що дав змогу Українi
одержати досить непоганий на той час закон про мiсцеве самоврядування.
Якщо повернутись до преамбули цього Закону: "... цей Закон визначає
засади мiсцевого самоврядування - основи $%,.*` b(g-.#. устрою влади в
республiцi, правовий статус мiсцевих Рад народних депутатiв, органiв
громадського самоврядування, а також форм безпосередньої
демократiї.... Мiсцеве самоврядування в Українськiй РСР - це
територiальна самоорганiзацiя громадян для самостiйного вирiшення
безпосередньо або через державнi i громадськi органи, якi вони
обирають, усiх питань мiсцевого життя виходячи з iнтересiв населення,
на основi законiв Української РСР та власної фiнансово-економiчної
бази" - то можна побачити тут поєднання двох не зовсiм поєднуючих
понять. Так мiсцевим самоврядуванням називають державнi органи? "
Система мiсцевого самоврядування включає: сiльськi, селищнi, районнi,
мiськi, районнi в мiстах, обласнi Ради народних депутатiв та їх
органи, якi є державними органами мiсцевого самоврядування."(Стаття 2)
Такий суперечливий пiдхiд можна пояснити наявнiстю Конституцiї 1978
року, яка прямо встановлювала: " Народ здiйснює державну владу через
Ради народних депутатiв, якi становлять полiтичну основу Української
РСР. Всi iншi органи пiдконтрольнi i пiдзвiтнi
