мiсцевими державними адмiнiстрацiями та Урядом. Плюс до цього додались

i чисто суб`єктивнi фактори: не зовсiм адекватна кадрова полiтика

тодiшнього Президента України щодо призначення голiв адмiнiстрацiй, а

також жорстка конкуренцiя мiж Президентом i Головою Верховної Ради.

Варто згадати, що призначення Представникiв Президента здiйснювалось

все з тiє ж "партiйної обойми". В багатьох областях чи районах на чолi

ради i на чолi вiдповiдної адмiнiстрацiї опинялись вiдповiдно перший i

другий секретарi райкому чи обкому. Це призводило до конкуренцiї мiж

цими посадовими особами, яка в деяких регiонах переростала в /.abiйнi

"розборки". Крiм такої конфронтацiї, яка в багатьох мiсцях була

штучною, але активно використовувалась противниками введення iнституту

Президента в Українi, якi хотiли якомога бiльше обмежити владу

Президента важливим елементом лiквiдацiї такої моделi влади стало

ослаблення впливу Президента на парламент. Оскiльки Закон "Про

Представника Президента України" передбачав, що Представники

Президента не можуть бути народними депутатами, повноваження понад 30

народних депутатiв, якi обiйняли посади Представникiв, були припиненi.

Це, звичайно ослабило позицiї Президента в парламентi. (Чи не тому,

зараз в Українi депутати-сумiсники є нормальним явищем?) Пiсля

прийняття Верховною Радою України у вереснi 1993 року принципового

рiшення про проведення дострокових виборiв Президента i парламенту,

Президент внiс на розгляд парлменту проект про змiни i доповнення

Конституцiї України, де пропонувалось введення посади Вiце-Президента,

як глави Уряду, та деяка модифiкацiя структури влади в Українi

загалом. Оскiльки цей законопроект вважався таким , що свiдчить про

слабкiсть Президента, то вiн не тiльки не був пiдтриманий, а

трансформувався 3 лютого 1994 року в невеликий за обсягом, але вкрай

важливий Закону "Про формування мiсцевих органiв влади i

самоврядування". Цим законом разом з новими виборами до мiсцевих

органiв влади скасовувався iнститут мiсцевої державної адмiнiстрацiї.

Голови рад усiх рiвнiв мали обиратись всiм населенням, замiсть

держадмiнiстрацiй знову вiдновлювались виконкоми. Коли Закон був

проголосований, я особисто звернувся до Президента Кравчука, який

сидiв у залi засiдань з риторичним питанням, невже Президент пiдпише

прийнятий Закон, адже це все одно, що пiдписати для себе "смертний

вирок" перед виборами. Леонiд Макарович, сказав, що пiдпише. I

пiдписав. Як наслiдок вiн не був переобраним, оскiльки його головна

сила - Представники Президента не пiдтримали його на виборах, вони

займались своїми прямими виборами уже як голiв рад, а не голiв

державних адмiнiстрацiй. Iван Степанович Плющ, саме завдяки якому

з`явився Закон"Про формування мiсцевих органiв влади i

самоврядування", також вибори не виграв, хоча й позбавив Президента

його Представникiв" На Мал. 2. показана структура влади в Українi вiд

виборiв червня 1994 року до пiдписання Конституцiйного Договору в

червнi 1995 року. Як було показано вище, пiсля лiквiдацiї iнституту

Представникiв Президента в областях i районах законом "Про формування

мiсцевих органiв влади i самоврядування" з червня 1994 року в Українi

вертикаль державної виконавчої влади була зруйнована. Формальне

пiдпорядкування виконкомiв по здiйсненню делегованих державних функцiй

i їх автономнiсть у виконаннi функцiй самоврядування, та й ще при

умовi обрання голiв рад всiм населенням, особливо за умов наявностi в

Українi великої частки державної власностi є вкрай неефективним. Тут

ще й $.$ +(al спроби новообраних голiв областей творити свою,

незалежну вiд Києва полiтику, що посилювало некерованiсть держави та

пiдiгрiвало iдеї сепаратизму. В цей час, Верховна Рада України 13-го

скликання, де в 1994 роцi лiви сили мали бiльшiсть голосiв, спробувала

взагалi реанiмувати радянську модель влади. Прийнятий в першому

читаннi 8 липня 1994 року проект закону "Про мiсцевi Ради народних

депутатiв" фактично мав позбавити Президента i Уряд впливу на

регiональну полiтику, а всю систему рад знову замикав пiд Верховною

Радою у вертикаль "демократичного централiзму". Правда пiсля довиборiв

липня-листопада 1994 року, монополiя на бiльшiсть була порушена i

згаданий проект так i залишився проектом. Другий Президент України,

одержавши недiєву систему влади, спробував спочатку неконституцiйними

методами створити вертикаль державної виконавчої влади, а саме Указом

вiд 6 серпня 1994 року "Про забезпечення керiвництва структурами

державної виконавчої влади на мiсцях" Президент пiдпорядкував собi

голiв районних i обласних рад. Звичайно цей Указ не мiг реально

змiнити ситуацiю, оскiльки вiн був неконституцiйний i голови обласних

i районних рад обирались на посади всiм населенням i Президент не мав

можливостей нi звiльняти їх нi керувати ними. З метою лiквiдацiї такої

ситуцiї, у груднi 1994 року Президент внiс на розгляд Верховної Ради

України проект конституцiйного закону "Про державну владу i мiсцеве

самоврядування в Українi". Пiврiчнi дебати навколо проекту цього

закону закiнчились пiдписанням мiж Президентом України та Верховною

Радою України унiкального з правової точки зору документу -

Конституцiйного Договору. Цей документ був поставлений в рiвень з

Конституцiєю України, причому i Конституцiя i все iнше українське

законодавство могли застосовуватись лише в частинi, що не суперечило

цьому Договору. На Мал.3. проiлюстровано структуру влади, що була

сформована в Українi за Конституцiйним договiром, пiдписаним 8 червня

1995 року. Це була нова спроба вiдновити вертикаль державної

виконавчої влади. Було утворено систему органiв мiсцевих державних

адмiнiстрацiй, якi пiдпорядковувались по вертикалi знизу до-верху, аж

до Президента України. Знову ж, як в часи 1992 - 94 рокiв, обласнi i

районнi ради позбавились своїх виконавчих органiв, а самоврядування

формально залишилось лише на рiвнi населених пунктiв. Проте в цiй

системi залишився дуже суперечливий момент - голова ради та глава

вiдповiдної державної адмiнiстрацiї одна i та ж особа, то того ж

обрана всiм населенням саме, як голова ради. Крiм того, Конституцiйний

договiр фактично вивiв державну виконавчу владу з пiд впливу

парламенту. Єдина можливiсть впливу на уряд залишилась лише через

бюджет, але це досить незначний вплив, враховуючи вiдсутнiсть у

парламенту можливостей i досвiду ведення фiнансового контролю.

Аналогiчна ситуацiя сформувалась i на обласному i районному рiвнях.

Адже в розвиток Конституцiйного договору