Місцеві фінансові органи щороку, протягом трьох місяців після затвердження відповідних бюджетів, перевіряють правильність складення і затвердження кошторисів і планів асигнувань.

Скорочення зайвих і завищених асигнувань, виявлених у результаті перевірки правильності складання кошторисів, проводиться місцевими фінансовими органами на підставі матеріалів перевірок.[9.c.36]

Вивільнені асигнування спрямовуються на проведення інших пріоритетних заходів, що плануються цим же розпорядником, шляхом внесення змін у встановленому порядку до їх кошторисів за рішенням місцевого фінансового органу на підставі обґрунтованого подання головного розпорядника.

Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим підсумком з початку року.

Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим річним розписом призначень відповідного бюджету та помісячним розписом асигнувань загального фонду, органи Державного казначейства здійснюють реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня.

Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу із розпису, виданого органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати цим органам дані щодо розподілу показників зведених кошторисів І планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня.[9.c.37]

Здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених у встановленому порядку кошторисів і планів асигнувань, планів використання бюджетних коштів одержувачами припиняється через ЗО календарних днів після затвердження річного розпису призначень та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами підставою для здійснення видатків є проекти кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами, засвідчені підписами керівника та головного бухгалтера.

Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства здійснюють операції з виконання видатків розпорядників коштів тільки відповідно до затверджених кошторисів і планів асигнувань, узятих на казначейський облік.

У разі не затвердження у визначений термін розпису бюджету на наступний рік, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період наступного року. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові кошториси, які затверджуються їх керівниками. При цьому зведені тимчасові кошториси не складаються.

Під час складання річного розпису призначень бюджету, помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету та кошторисів і планів асигнувань установ на наступний рік ураховуються видатки, проведені згідно з тимчасовим розписом бюджету та тимчасовими кошторисами.

Установи мають право брати зобов'язання щодо видатків загального фонду бюджету відповідно до плану асигнувань, виходячи з необхідності забезпечення виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів.

Звіти про виконання кошторисів і планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами подаються у порядку та за формою, встановленими Державним казначейством.[9.c.38]

Отже кінцевий кошторис є розподілом розпису в межах однієї бюджетної установи. Кошторис затверджується на рівні розпорядника коштів і є головним плановим документом бюджетної установи. Іншими словами, кошторис є внутрішнім розподілом за статтями видатків, який надає повноваження на отримання доходів та фінансування видатків протягом бюджетного періоду. Кошторис виконує роль головного засобу контролю розпорядника коштів і встановлює сферу відповідальності для керівника, розпорядника, фінансового органу та казначейства. Відповідно до статті 51(3) казначейство здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису місцевого бюджету. Розпорядники коштів звітують про видатки згідно власних кошторисів органам казначейства, які звіряють ці звіти з розписами. Таким чином, видатки розпорядників регулярно звіряються з розписами (затвердженими планами) і контролюються з боку фінансового органу та казначейства.

Система зобов'язань є засобом, який використовується в багатьох країнах як для обліку, так і для контролю бюджету. Система обліку поділяє бюджет управління на дві категорії (1) не витрачені, але внесені до зобов'язань — сплачувати за дорученнями, які отримано, або на які, можливо, виписано рахунок і (2) доступні для здійснення видатків (не внесені до зобов'язань) (див. таблицю 4).

Кожного разу, коли бюджетний відділ затверджує замовлення на купівлю або контракт, відбувається перенесення коштів з колонки «не внесені до зобов'язань» до колонки «внесені до зобов'язань», з якої оплачується рахунок. Коли у «не внесених до зобов'язань» залишок нульовий, фінансування більше не підтверджується. Оскільки більшість комп'ютерних пакетів обліку включають цю функцію, юридичні процедури і організаційні системи в більшості випадків не створюють проблем при судових позовах. Незважаючи на технічні можливості і на перший погляд, організаційну простоту цього засобу контролю, деякі країни з перехідною економікою та ті, що розвиваються, надають перевагу системам на касовій основі і не включають зобов'язань. Це послаблює бюджетний контроль і, як правило, призводить до непередбаченого дефіциту.[9.c.39]

Слід здійснювати контроль як за видатками і за зобов'язаннями. Інакше може виникати незапланований дефіцит поточного бюджету. Двома головними категоріями видатків є: (1) оплата праці та (2) інші видатки. Розпорядники коштів здійснюють видатки за постійними статтями, такими як заробітна плата персоналу.

По-перше, витрати на персонал розраховуються в процесі формування бюджету як постійні витрати. В більшості випадків ці витрати відомі і фінансовані. Отже, бюджетні управління застосовують так званий «контроль посад», щоб не допустити створення несанкціонованих посад або виплат несанкціонованому персоналу. Обласні, районні та міські фінансові управління розглядають запити на: прийняття нових працівників, заповнення вакантних посад або перерозподіл існуючих посад. Стаття видатків на оплату праці регулярно включається до розписів