В науці цивільного права не раз робилися спроби систематизувати зобов'язання за різними принципами.
Такі спроби робися І.Б. Новицьким та М.М. Агаровим.
Слід сказати, що підходи правознавців, закладені в основу систематизації зобов'язань, були суцільно пов'язані із особливостями майнового обороту в межах пла-ново-розподільчої економіки і зумовлені відповідною ме-тою — визначити планові завдання та державні інтереси як безумовні пріоритети.
М.В. Гордон запропонував об'єднаний критерій для класи-фікації зобов'язань, який сполучав економічні та юридичні ознаки зобов'язань. Цю точку зору поділяв і О.С. Йоффе. Побудована за комбінованим критерієм система зобов'язань має такий вигляд:
1) зобов'язання з оплатної реалізації майна (купівля-про-даж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання);
2) зобов'язання з оплатної передачі майна в користу-вання (майновий найом, найом жилого приміщення);
3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);
4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капі-тальне будівництво);
5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція);
6) зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, річ-кових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);
7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банків-ське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, роз-рахункові правовідносини, чек, вексель);
8) зобов'язання зі страхування (майнове та особисте стра-хування);
9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);
10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомір-них дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);
11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставно-го придбання або збереження майна).
Прибічники цієї класифікації зобов'язань звертали увагу на те, що вона відповідає меті передусім вивчення цих зобов'я-зань, тобто має науковий характер. Кожній з наведених груп зобов'язань властиві специфічні ознаки, а кожне окреме зобов'язання забезпечується особливим юридичним нор-муванням.
Зобов’язання діляться, також, на договірні зобов’язання і недоговірні. До першої групи віднесено:
1) купівлю-про-даж; 2) дарування; 3) ренту; 4) довічне утримання; 5) найом; 6) найом житла; 7) позичку; 8) підряд; 9) перевезення; 10) зберігання; 11) страхуван-ня; 12) доручення; 13) комісію; 14) довірче управління майном; 15) позику; 16) кредит; 17) банківський вклад; 18) банківський рахунок; 19) факторинг; 20) розрахунки; 21) франчайзинг; 22) спільну діяльність.
До недоговірних зобов'язань:
1) публічне обіцяння винагороди; 2) ведення чужих справ без доручення; 3) запобігання загрозі шкоди чужо-му майну; 4) рятування здоров'я та життя іншій особі; 5) заподіян-ня шкоди; 6) створення небезпеки (загрози) життю та здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.
2. Договірні зобов’язання.
2.1. Договір у цивільному праві.
Поняття договору розкривається через поняття угоди (правочину), бо договір є одним із видів угод. Відповідно до ст. 41 ЦК України “Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).”
Таким чином, договори – це дво- або багатосторонні угоди, які спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:
в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;
дого-вір — це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Саме другою ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договір-них форм, що використовуються в інших галузях права (тру-довому, екологічному тощо).
Іноді під поняттям "договір" розуміють саме цивільні пра-вовідносини (зобов'язання), що виникли з договору як юри-дичного факту, або мають на увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників.
Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх), а й відповідно до вимог законодав-ства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та спра-ведливості визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні дого-вір виступає засобом регулювання поведінки сторін у цивіль-них правовідносинах.
У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування то-варно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і при-ватизації договору належить чільне місце серед форм, що використовуються для подолання монополії державної влас-ності (купівля-продаж державного майна через аукціони, кон-курси, біржі тощо).
Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення певних комерційних структур: господарських това-риств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою основою утворення таких організацій стає установчий договір. В установчому до-говорі засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності по її створенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо.
Перехід до ринкової економіки і саме функціонування рин-кового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників — підприємств, громадян має свободу гос-подарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договір-них засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення змісту договірних зобо-в'язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян у матеріаль-них, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна — бартер, постачання енергії тощо). Безумовно, не зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату та інших), за допомогою яких опосередковуються відносини по тимчасовому володінню і користуванню майном. Зростає значення і договорів підряд-ного типу, і про надання