функції зумовлені рядом національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. У промислово розвинених країнах їм належить значна роль в економічному і соціальному розвитку. Так, у США, Японії, Німеччині з місцевих бюджетів фінансується біля 40 % всіх бюджетних витрат цих держав. Більшу частину видатків направляють на утримання закладів освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення, органів правопорядку, будівництво місцевих шляхів тощо.
Майже в усіх країнах світу бюджетні видатки поділяють на поточні та капітальні витрати. Відповідно кожний підрозділ має свої джерела доходів. Місцеві бюджети затверджуються місцевими органами і до державного бюджету не включаються.
У зв’язку з цим пошук форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є досить актуальним завданням. Тут має бути щонайменше дві мети. Госпрозрахункові ланки економіки повинні мати нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленими у кращому використанні всіх видів ресурсів, а місцеві Ради – у стабільному економічному зростанні та підвищенні ефективності всіх видів діяльності. Цього можна досягнути, якщо основу доходної частини бюджетів становитимуть платежі за ресурси. Такий підхід економічно обґрунтований, оскільки забезпечує реалізацію права власності місцевої Ради на ресурси, надані в розпорядження і користування суб’єктам господарювання. Прив’язка доходів місцевого бюджету до платежів за ресурси створює умови, за яких місцеві Ради увійдуть до системи ринкових відносин як рівноправний партнер. Важливо, що платежі за ресурси запобігатимуть марнотратству при їх використанні, а місцеві Ради будуть зацікавлені в розширенні відтворення ресурсів та посиленні контролю за їх використанням.
Місцеві Ради народних депутатів самостійно визначають напрями використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети містять видатки на фінансування підприємств та організацій місцевого господарства, на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління.
На сьогоднішній день залишається проблема ефективного використання бюджетних коштів в умовах адміністративної реформи. Досить велика сума бюджетних коштів витрачається на утримання апарату управління. Аналізуючи ці витрати у динаміці, спостерігається тенденція до їх підвищення: якщо у 1991 році витрачалося 1.2 % ВВП, то в 1998 році – 3.3 %. Центральний апарат Президента складає 1000 осіб, Кабінету Міністрів – 900. В Україні нараховується близько 80 міністерств і комітетів (в тому числі держкомітети), відомств, агентств, головних управлінь. Така структура управління державою неефективна, вона породжує бюрократизм і не дає можливості оперативно вирішувати питання. Відповідно до Закону України "Про держбюджет на 1999 рік” витрати на державне управління скорочені на 80 млн. грн.
До речі, апарат Президента США налічує 430 осіб (міністри, клерки, чиновники) на 250 млн. чоловік населення. В Угорщині, де населення 10 млн. чол., апарат Президента складає всього 33 чиновника. В областях України, де чисельність населення складає від 800 тис. до 3 млн. чол., апарат управління нараховує кількість в межах 400-500 чиновників, кожний з яких має від 3 до 9 заступників, персональні машини. Кабінети, секретарів, помічників, найсучасніші комунікаційні засоби. В Україні відповідно до Указу Президента проведені адміністративні реформи, спрямовані на скорочення кількості міністерств, комітетів та управлінь, але помітного результату поки що не відчувається.
Що стосується державного бюджету за 1999 рік, то номінальні доходи зросли на 22 %. Навіть за такого рівня номінального зростання державного бюджету встановлені Законом на 1999 рік доходи були недовиконані на 4.05 млрд. грн. (17%), а планові показники, на основі яких були розроблені ліміти видатків, - на 11,3% (2522 млн. грн.).
Різке погіршення в останні місяці року ситуації із надходженнями до державного бюджету готівкових коштів та неможливість здійснювати заплановані обсяги запозичень на зовнішньому та внутрішньому ринках призвели до стрімкого скорочення рівня фінансування видатків, що, в свою чергу, погіршило і показник фінансування, який скоротився у листопаді до 72,3% визначеного лімітами обсягу. Проведення в грудні взаємозаліків на суму 406,8 млрд. грн. дало змогу в грудні вийти на рівень фінансування у розмірі 121,5%, а за результатами року – на 95,7%.
Доходи державного бюджету за 1999 рік становили 19,8 млрд. грн. і номінально зросли порівняно з минулим роком на 3,6 млрд. грн. (22%), що в реальному вимірі відповідає 2 % падіння. У цілому 1999 рік характеризується нерівномірністю виконання доходної частини державного бюджету. Якщо у 1998 році після найскладніших перших місяців року ситуація стабілізувалася і утримувалася в певних межах – 7,5 – 8,6% річного виконання в місяць, то на початку 1999 року не вдалося зберегти минулорічних досягнень. Практика 1999 року довела, що застосування жорсткого адміністрування з боку Державної Податкової Адміністрації, митниці, Фонду Державного Майна дало змогу забезпечити надходження до бюджету запланованих обсягів доходів.
Більш детальніше зупинюся на проекті Держбюджету-2001 року. Суттєвих змін по відношенню до Держбюджету-2000 не відбулось. Якщо виключити доходи від приватизації та державних цільових фондів, а також врахувати інфляцію, то реальні доходи консолідованого бюджету в 2001 році зменшаться на 7,5 % у порівнянні з 2000 роком. Таким чином, уряд при прогнозі росту ВВП на 4 % і збереженні діючих податкових ставок передбачає подальше погіршення стану української економіки та неспроможність підприємств виконати податкові зобов’язання в повному обсязі (навіть за даними офіційної статистики 56промислових підприємств збиткові).
Уряд намагається підвищити доходну частину бюджету шляхом підвищення плану по неподатковим платежам у консолідованому бюджеті з 9,7 до 17,5 млрд. грн. Таке велике збільшення бюджетних доходів планується досягти перш за все за рахунок
