Держава реагує на можливість виникнення негативних екс-терналій різними способами. У деяких випадках вона намагаєть-ся регламентувати права і обов'язки суб'єктів ринку. На практиці це досягається за допомогою законотворчої і контролюючої ак-тивності держави. Так, держава встановлює норми вмісту шкід-ливих речовин у вихлопних газах, а також обмеження щодо за-бруднення повітря, води тощо. Крім того, держава може викорис-товувати систему цін, якою передбачено стягнення штрафів з підприємств, які створюють негативні екстерналії, і винагороду тих підприємців, які створюють позитивні екстерналії. Держава не може залишатись індиферентною до негативних зовнішніх ефектів, але вибір оптимальної форми втручання також не може бути шаблонним — він визначається специфікою конкретної си-туації та практичною доцільністю.

Держава бере активну участь у розв'язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найбільш поширеними формами такої координації є макроекономічні плани, державні цільові комплексні програми.

Звичною практикою для індустріальне розвинутих країн є участь держави у формуванні інформаційної інфраструктури ринку. Інформація здебільшого є суспільним товаром. Надання інформації будь-якій особі не зменшує її кількості для інших. Ефективність потребує безкоштовного поширення інформації або, точніше, плата за інформацію має покривати витрати на її надання. Якщо через інформаційну асиметрію споживач неспро-можний захистити свої інтереси за допомогою ринкових меха-нізмів як покупець, він може спробувати це зробити через меха-нізм управління суспільним сектором як виборець.

Держава здійснює стабілізаційну політику. В основу стабіліза-ційної функції держави покладається та обставина, що рівень вироб-ництва залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути або недостатніми для досягнення повної зай-нятості, або надмірними. У першому випадку виникає надмірне безробіття, у другому — інфляційне зростання. У першому випадку держава може застосувати стимулюючу політику, у другому — стримуючу. Основними методами виконання державою стабіліза-ційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика.

4. Перерозподіл доходів. Економіка оптимальна за Парето, констатує стан, що в ньому ресурси суспільства розподілено найбільш ефективно. Але ефективний розподіл ресурсів ще не означає найбільш ефективного розподілу доходів членів суспі-льства. Конкурентні ринки здатні породжувати нерівномір-ність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування в непрацездатних членів суспільства. Для зменшен-ня нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл че-рез різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів.

Трансферти — це платежі, які здійснюються державою без надання їхніми отримувачами у відповідь будь-яких товарів та послуг. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та соціальному страхуванню. Крім цього, держава може регулю-вати індивідуальні доходи через втручання в процес формування первинних доходів (установлення мінімальної заробітної плати, запровадження прогресивної форми оподаткування, індексація доходів з урахуванням інфляції, регулювання цін на товари та послуги першої необхідності і т. д.).

5. Забезпечення людей обов'язковими товарами. Товари (пра-вила поведінки), які держава зобов'язує людей використовувати (додержуватися), називаються обов'язковими товарами. Важли-вим аргументом на користь державного втручання в економіку є відома істина, що людина здатна діяти всупереч власним ін-тересам (наприклад, люди курять, уживають надмірну кількість алкоголю, порушують правила дорожнього руху, споживають шкідливі для здоров'я продукти тощо). Погляди, згідно з якими державне втручання необхідне, оскільки державі найліпше відо-мо, що саме є корисним для людини, називаються патерналістськими. Прихильники патерналізму вважають, що «залишені на-призволяще» люди здатні шкодити не тільки собі, а й іншим членам суспільства.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структур-ної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної та інших напрямків соціально-економічної політики.