Тема: Вади ринкового саморегулювання

Кожне суспільство має вирішити три фундаментальні пробле-ми: що виробляти (які товари і послуги та в якій кількості)?; як ви-робляти (за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів)?; для кого виробляти ці товари (хто їх споживатиме)?

Обмеженість економічно-го потенціалу країни можна проілюструвати за допомо-гою графіка межі виробничих можливостей. Якщо результати виробництва (товари чи послуги, які споживаються або використовуються у дальшому виробництві) умо-вно поділити на дві групи (наприклад, суспільні товари, й приватні товари), то межа

виробничих можливостей відбиватиме максимальні кілько-сті суспільних і приватних товарів, які можуть одночасно вироблятися за даної кількості ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються (рис. 1.1).

Командна та ринкова форми організації економіки

Країни по-різному вирішують ці три фундаментальні проблеми. Найважливішими формами організації економіки є командна та ринкова.

Сутність командної економіки полягає в тому, що держава здійснює координоване ведення господарства в масштабах краї-ни. У Радянському Союзі це здійснювалося через народногоспо-дарські плани економічного й соціального розвитку, які за своєю суттю були зведенням переважно обов'язкових (директивних) завдань для всіх ланок організаційної структури економіки. У планах указувалося кому, яку продукцію і в яких обсягах вироб-ляти, кому і за якою ціною поставляти. Такому порядку відпові-дала адекватна система постачання ресурсів, що ґрунтувалася на централізованому розподілі виробничих фондів.

Елементи командної економіки тією чи іншою мірою застосо-вувалися урядами економічно розвинутих країн під час світових війн, тривалих економічних криз та інших подій з метою мобілі-зації економічних ресурсів для вирішення певних завдань. Вод-ночас практика господарювання за директивними планами про-тягом десятиліть довела свою неспроможність забезпечити ефек-тивний, збалансований розвиток економіки. Економічне зростан-ня ціною обмеження особистого споживання стало основним кри-терієм суспільного розвитку.

Командна форма організації економіки, заснована на монопо-лії державної власності, призвела до переважно екстенсивного типу розвитку, нечутливості економіки до досягнень науково-технічного прогресу; сприяла закріпленню існуючої структури виробництва (розвитку диспропорцій); зумовлювала зрівняльний розподіл благ у поєднанні з привілеями для окремих груп насе-лення; руйнувала трудову мотивацію працівників, їхню ініціати-ву; породжувала незадоволений попит в усіх сферах.

Для ринкової форми розподілу обмежених ресурсів характе-рний механізм ринкового саморегулювання. Він функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та про-позиції, а також конкуренції. За висловом А. Сміта, «незрима рука» ринку об'єднує виробників і споживачів у єдину еконо-мічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потре-бам у формі платоспроможного попиту. Економіка при цьому прямує до ліпшого результату, тобто ринок спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, примушує підприємства застосовувати найефективніші комбі-нації використання обмежених ресурсів, сприяє розробці та впровадженню нових технологій.

Однак механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефек-тивний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Роз-поділ ресурсів, за якого жоден із суб'єктів ринку не може поліп-шити свого стану без того, щоб не погіршити стану інших суб'єктів ринку, називається ефективним (оптимальним) за Парето .

Проте в економіці виникають ситуації, коли ринковий ме-ханізм не забезпечує оптимального за Парето використання ре-сурсів. Такі умови і створюють вади (провали, неспроможності) ринку.

Вади ринку виникають унаслідок неспроможності конкурен-ції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними то-варами; зовнішніх ефектів; неповноти ринків; недосконалості ін-формації; економічної нестабільності.

Неспроможність конкуренції

Для того, щоб спрацьовував принцип «неконкуренції ( незримої руки», повинна існувати конкуренція. Однак в процесі концентрації капіталів утворюються монополії, які згодом з метою усунення конкурен-тів підривають конкуренцію, створюючи загрозу існування само-го ринку.

Монополісти вважають можливим і вигідним обмежувати ви-пуск продукції і встановлювати більш високі ціни проти тих, які б існували в галузі за наявності конкурентних засад.

Максимізуючи прибуток, монополіст урівноважує з граничними витратами не ціну, а граничний дохід. Ціна перевищує гра-ничні витрати, а це свідчить, що ресурси у виробництво монопо-лізованого продукту недовкладаються. Виняткове становище мо-нополістів породжує неефективну діяльність. Більше того, моно-полії здатні породжувати й політичну небезпеку, бо економічна влада й політичний вплив тісно пов'язані між собою. Монополісти спроможні чинити тиск на державні органи та їхніх представників, позначається на законодавстві й політиці, які починають відповідати не суспільним інтересам, а інтересам цих гігантів.

Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними товарами

Суспільні товари задовольняють потреби всіх членів суспільства в цілому. Такі товари мають дві основні властивості. По-перше, неможливо обмежити використання суспільного товару. По-друге, обмеження доступу спожи-вачів до таких товарів неможливе або неефективне. Перша власти-вість називається несуперництвом у споживанні, друга — загально-доступністю.

Несуперництво в споживанні породжує незвичні для ринкової ' економіки ситуації: якщо є індивід, що бажає скористатися благом, але нездатний за нього платити, оптимальне використання ресур-сів передбачає надання йому цього блага безкоштовно.

Загальнодоступність означає, що виробник не має реально-го вибору, кому надавати це благо: тільки тим, хто за нього платить, чи всім бажаючим. Тобто, постачальник суспільного

блага не здатний обмежити свої взаємовідносини з кожним споживачем окремо.

Різним суспільним благам у неоднаковій мірі притаманні вла-стивості несуперництва в споживанні та загальнодоступності. Ті, які у вищий мірі мають ці властивості, називаються чистими сус-пільними благами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей вира-жена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними

благами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами.

Деякі суспільні блага можуть бути доступними представ-никам окремих суспільних груп населення, наприклад, мешка-нцям окремих міст, регіонів. Такі суспільні блага називають локальними.

Інколи суспільні товари можуть вироблятися й приватним сектором, але це не завжди ефективно. Неефективність надання суспільних благ приватними виробниками пов'язана з тим, що виробник для відшкодування виробничих витрат і одержання прибутку від продажу суспільних товарів повинен вимагати