Державна економічна політика в сфері антимонопольного регулювання

Особливість сучасного стану економіки України полягає у тому, що без ефективної конкуренції тут сформувався своєрідний і небез-печний тип монополізму. У колишньому СРСР ідея монополізму з самого початку була закладена у моделі господарського механізму.

Найнебезпечніше те, що в Україні поки що є причини, які дають грунт для монополізму: збережені деякі принципові риси адміністра-тивно-командної системи, стійкий і масовий дефіцит товарів, який перетворює виробників дефіцитної продукції на монополістів тощо.

Головні принципи антимонопольного регулювання діяльності суб'єктів господарювання визначені у Законах України «Про обме-ження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист від недобросовісної кон-куренції». Законами заборонено таке:

обмеження або припинення виробництва товарів, потрібних для ринку;

нав'язування контрагенту невигідних йому умов угоди;

відмова від збуту або закупівлі, які дискримінують учасників гос-подарського обороту у разі відсутності альтернативних джерел по-стачання або збуту;

нав'язування громадянам примусових заходів продажу товару;

порушення порядку використання вільних цін або завищення дер-жавних і верхньої межі регульованих цін:

порушення обсягу збуту або закупівлі, які дискримінують учасників господарського обороту у разі відсутності альтернативних джерел постачання або збуту товарів, послуг.

Для державного контролю за розвитком конкуренції та обмеження монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний

Сьогодні сфера безпосереднього державного управління економі кою звужується, оскільки зменшується кількість господарських об'єктів, які функціонують на базі державної форми власності. Виконавчі й розпорядчі функції щодо використання державного майна покладено на відповідну розгалужену систему органів державною управління.

За умов домінування приватної власності держава повинна провадити відповідну політику в економічній сфері, реалізуючи в ній свою господарсько-організаторську, соціальну та інші функції, з переважанням не диктату, а регулювання, контролю, координації, методів економічного характеру.

Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недо-пущення недобросовісної конкуренції» та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбанням крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на ринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість придбання яких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічною концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролює питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, а також іншими учасниками ринку.

Світова історія впровадження антимонопольного законодавства сягає кінця ХІХ століття, коли в 1890 р. був прийнятий закон Шермана. Даний закон характеризував любе об’єднання типу трест, чи іншого об’єднання на основі таємної угоди, вважалося незаконним. А люба особа, яка буде сприяти даному утворенню – буде нести кримінальну відповідальність. Пізніше дане законодавство поповнилося іншими законодавчими актами, зокрема законом Клейтона 1914 р., який посилював і доповнював закон Шермана, а саме: за законом була оголошена цінова дискримінація; заборона виключних чи “примусових” узгоджень у відповідності з якими виробники продавали б деякі товари покупцю тільки при умові, що останній придбає інші товари у того ж самого продавця, а не у його конкурентів; забороняє формування взаємопов’язаних директоратів – коли керівник однієї фірми є також членом правління конкуруючої фірми.

На сьогодні атнимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах. Так, в Україні основним антимонопольним законом є Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 15.03.1992 року.

Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного законодавства – як ідентифікувати галузі, котрі є об’єктом цього законодавства – за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?

“Структуристи” вважають, що галузь, яка має монополістичну структуру, і поводить себе як монополіст.

Оцінюючи поведінку фірм на ринку, слід брати до уваги такі аспекти їхньої діяльності:

Також, важливим є питання щодо визначення частки ринку фірми-монополіста.

Ефективність антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур (1), злиття (2) і до фіксованих цін (3).

Перша із зазначених проблем розв’язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, - це відомий у юридичній практиці принцип причини; конкретні підходи до визначення тих або інших дій антиконкурентними можуть визначатися в окремих країнах по-різному.

Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність конкурсного (або змагального) ринку – такого ринку, на якому відсутні вхідні бар’єри, а вихід майже безкоштовний. На конкурсному ринку може діяти навіть одна фірма деякий час – чистий монополіст.

Щодо злиття, то розрізняють:

Горизонтальне злиття – це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку.

Вертикальне злиття – це злиття фірм, які пов’язані стосунками “постачальник-покупець”.

Конгломератні злиття – це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками).

Найчастіше обмежується горизонтальне злиття.

Фіксація цін – це спроба декількох фірм об’єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується та ціна, яка є завищеною, тобто монопольною, або така, що обмежує появу нових конкурентів (ціна, яка обмежує появу нових конкурентів (або виштовхує з галузі старі) також називається грабіжницькою ціною).

Дані принципи є