планування ви-значає основні принципи, методи розробки планів і логіку їх побудови для різних часових періодів, ланок та рівнів національної економіки.
Принципи індикативного планування виражають головні вимоги до побудови індикативних планів. До них належать: поєднання інте-ресів усіх суб'єктів ринкових відносин - держави, регіонів, підпри-ємств і окремих підприємців; порівняння витрат і доходів; комплекс-ність, яка передбачає системний підхід у вирішенні економічних, со-ціальних, культурних, екологічних, зовнішньоекономічних та інших проблем; індикативність як спосіб визначення цілей і пріоритетів со-ціально-економічного розвитку; розробку способів їх досягнення на базі глибокого аналізу об'єктивного стану і динаміки розвитку суспіль-ства; поєднання планового і ринкового регулювання розвитку еконо-міки; безперервність, яка передбачає безперервний процес прогнозу-вання і планування; орієнтацію на вирішення соціальних завдань роз-витку суспільства.
Складовою частиною методології є методика індикативного пла-нування, тобто сукупність способів і принципів розробки індикатив-них планів та забезпечення їх реалізації.
До основних методів розробки індикативних планів належать:
програмно-цільовий, нормативний, балансовий, економіко-математичний, техніко-економічного аналізу, індексного аналізу, системний.
Головними способами реалізації індикативних планів треба вважа-ти такі: застосування економічних регуляторів (податки, кредити, тари-фи, інвестиції, ціни, цінні папери, відсотки, резерви, норми і нормати-ви, амортизаційні відрахування, бюджет, субсидії, програми); застосу-вання адміністративних регуляторів (державні замовлення, штрафи, санкції, ліцензії, дозволи, квоти, антимонопольні закони тощо).
Важливою умовою розробки індикативних планів є визначення об'єктів регулювання. Об'єктами регулювання є соціально-еконо-мічні структури, системи зв'язків між їхніми частинами, виявлені на підставі вивчення внутрішніх закономірностей їх функціонування. Вони є об'єктами економічного і правового впливу держави у сфері виробництва, обігу і споживання. Найважливіші соціально-еконо-мічні структури і фактори є такі: великі природно-економічні райо-ни, підприємства всіх форм власності; регіональна і галузева струк-тури економіки; бюджети регіонів; основні економічні пропорції у розвитку промисловості та сільського господарства; ринкові відно-сини.
Індикативний план передбачає три типи показників: прогнозні, директивні та розрахункові. Прогнозні показники визначають можливі орієнтири розвитку економіки, окремих сфер і елементів ринку. Директивні показники виробничої діяльності підприємств затверд-жені у Державному плані й обов'язкові до виконання без огляду на економічну доцільність. Ці показники характерні переважно для адмі-ністративно-командної економіки.
У процесі розробки Державної програми економічного і соціаль-ного розвитку визначають прогнозні та розрахункові показники, зок-рема, такі:
обсяги виробництва найважливіших видів продукції;
обсяги державного замовлення (контракту);
обсяги експорту й імпорту продукції та послуг;
міжрегіональні поставки продукції;
участь у виконанні державних цільових комплексних програм;
виробництво валового внутрішнього продукту (чистої продукції);
завдання щодо використання трудових ресурсів та зайнятості на-селення;
грошові доходи населення;
введення у дію виробничих потужностей за рахунок державних капіталовкладень;
введення в дію об'єктів соціальної сфери;
обсяги відрахувань за користування державним майном;
завдання щодо демонополізації виробництва;
завдання з приватизації державного майна;
ціни на продукцію державних підприємств, які підлягають держав-ному регулюванню;
завдання з охорони навколишнього середовища.
Розрахункові показники, які розробляють у державній програмі, відображають її аналітичні та фінансові аспекти.
До показників, які контролює державна влада, належать: держав-ний контракт та державне замовлення, ціни і тарифи на окремі види продукції та послуги, які регулює держава.
Державними важелями впливу на виконання державних програм є:
соціально-економічні нормативи (мінімальна заробітна плата, нор-ми амортизації тощо);
податки і податкові пільги:
державні інвестиційні ресурси;
державні кредитні ресурси і кредитна політика;
регламентація ціноутворення;
державні замовлення (контракти);
мито і митні збори;
бюджетні асигнування і дотації;
розміри пенсій, стипендій, допомоги;
регулювання оплати праці;
заборони, ліцензії, квоти. Структура індикативного плану може
виглядати так:
Розділ 1. Соціально-економічна й екологічна ситуація. Розділ 11. Головні напрями, цілі та пріоритети, структура і пропор-ції соціально-економічного розвитку.
Розділ III. Соціальний розвиток і рівень життя.
1. Населення, праця і кадри.
2. Цільові орієнтири, пріоритети, соціально-економічні норми і нормативи.
3. Узагальнені показники соціального розвитку і рівня життя.
4. Програми соціального розвитку: рівень життя, забезпеченість житлом, продовольче забезпечення, насичення ринку непродоволь-чими товарами і послугами, охорона здоров'я та освіта, екологічне оздоровлення, шляхове господарство, комунальне господарство, по-ліпшення умов праці, трудова діяльність.
Розділ IV. Економічний розвиток країни.
1. Цільові орієнтири, пріоритети.
2. Узагальнені показники економічного розвитку, структурні зру-шення, пропорції.
3. Програми економічного розвитку:
а) державного, колективного, приватного сектора, у тому числі машинобудівного та агропромислового комплексів, легкої промисло-вості, транспорту, металургійного, паливно-енергетичного, хіміко-лісового і будівельного комплексів;
б) участь у реалізації міждержавних програм розвитку. Розділ V. Охорона навколишнього середовища і раціональне ви-користання природних ресурсів.
1. Цільові орієнтири, пріоритети, норми і нормативи.
2. Програми оздоровлення екологічної обстановки, охорони дов-кілля і раціонального використання природних ресурсів.
Розділ VI. Економічні регулятори, які застосовують протягом по-точного і перспективного періодів:
ціни і тарифи (пільги і дотації), податки і платежі (зниження або підвищення податкових ставок); норми амортизаційних відрахувань;
цінні папери (акції, облігації, позики, зобов'язання державної скарб-ниці); бюджетні асигнування (в тому числі й валютні);
кредити (обсяг, строки користування, відсоткові ставки); інвести-ції (перерозподіл централізованих капіталовкладень); державні резер-ви (матеріальні, фінансові, готова продукція).
Розділ VII. Прогноз розвитку ринкових відносин і кон'юнктури ринку.
1. Кон'юнктура внутрішнього ринку і його розвиток.
2. Кон'юнктура зовнішнього ринку і його розвиток.
3. Матеріально-технічне постачання під держзамовлення.
4. Функціонування товарних, фондових і трудових бірж. Розділ VIII. Бюджетне планування.
1. Фінансово-кредитна політика.
2. Бюджетна політика.
3. Програми фінансового оздоровлення.
Розділ IX. Соціально-економічний розвиток регіонів. 1. Областей:
а) економічне регулювання;
б) програми розвитку областей за рахунок централізованих і де-централізованих ресурсів.
2. Природно-економічних районів:
а) економічне регулювання;
б) програми розвитку окремих природно-економічних районів за рахунок централізованих і децентралізованих ресурсів.
3.
Для розробки індикативних планів на різних рівнях планування використовують такі методи: системного аналізу, балансовий, норма-тивний, економіко-математичні, програмно-цільовий.
Метод системного аналізу застосовують для вивчення розвитку економічної ситуації у народному господарстві в минулому, теперіш-ньому і майбутньому з урахуванням різних його варіантів.
Системний економічний аналіз передбачає:
економічний аналіз організаційної структури об'єкта,