унікальними виробництвами (які використовують рідкісні ресурси або їх комбінацію – нематеріальні активи, корисні копалини, кадри, ноу-хау), включаючи науково-дослідні та проектно-конструкторські організації та установи, які відповідають цій ознаці.

Група Д:

об'єкти незавершеного будівництва, у тому числі законсервовані об'єкти, а також невстановлене устаткування та будівельні матеріали, що придбані для об'єкту незавершеного будівництва, але приватизуються окремо.

Група Е:

акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями та міжгосподарських підприємств), розташованих на території України або за кордоном.

Група Ж:

незалежно від вартості об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку та туризму, видавничої справи та преси, телебачення та радіомовлення які перебувають на самостійних балансах, а також ті, що не увійшли до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації та корпоратизації, крім тих, які не використовувались за прямим призначенням більше 3-х років або виключені з реєстру відповідної групи (закладів освіти, охорони здоров'я і т.і.).

Процеси приватизації у світі

У світі нагромаджено величезний досвід у справі приватизації. Навіть сьогодні процес приватизації державних підприємств відбувається більш ніж у 50 країнах, і з нього можна взяти корисну науку.

Приватизацію в країнах з ринковою економікою вели з метою розвитку підприємництва. Вона відбувалася за сталих ринкових відносин, була орієнтована на вільні грошові кошти громадян, мала локальний характер; відмінними були лише форми, способи і темпи приватизації.

Найповільнішою була приватизація у Великобританії. Вона поставила собі за мету приватизувати близько 50 великих національних компаній. Головною її формою тут став продаж державних підприємств, який вели переважно двома методами: публічним (відкритим) з обов’язковим перетворенням підприємств у відкриті акціонерні товариства і приватним (закритим) без зміни його юридичної форми. У випадку публічного продажу для працівників приватизованого підприємства були передбачені деякі пільги. Продаж підприємств супроводжувався збереженням або створенням нових механізмів регулювання. Уряд резервував так звану золоту акцію, що давала змогу контролювати нові компанії. Процес приватизації у Великобританії відбувався не лише на національному, а й на регіональному рівні, тому важливими об’єктами приватизації були житло та муніципальні підприємства.

В Японії приватизацію, розпочату 1985 р., провадили шляхом перетворення:

державних корпорацій у санкціоновані юридичні особи з приватним володінням (санкціоновані компанії);

державних компаній в акціонерні з подальшим продажем частини акцій приватним власникам (спеціальні компанії);

державних або державно-приватних корпорацій у приватні (повна приватизація).

Процес приватизації у США відбувався у вигляді передачі приватної власності (повністю або частково) трудовим колективам.

Програма з формування власності працівників ESOP (володіння працівниками акціонерною власністю компаній), прийнята конгресом США 1974 р., довела свою високу ефективність. Основна ідея її така: компанія створила фонд довіри, в якому кожен працівник має індивідуальний рахунок. Компанія вносить до фонду свої акції чи гроші на придбання акцій. Можна також одержати позику на ці цілі, причому компанія періодично здійснює грошові внески для працівників, щоб дати змогу фонду розрахуватися за позику. Акції цього фонду розподіляються за індивідуальними рахунками працівників. Керівники компаній, які мали працівників-власників, що брали участь в управлінні компанією, домоглися високих результатів виробництва, високої якості продукції та оцінок споживачів. Закладену у програмах ESOP концепцію застосовують нині більше, ніж у 50 країнах світу. У багатьох випадках вона стала складовим елементом денаціоналізації.

Дослідження, проведені в США, показали, що програми ЕSOР ефективні як для малого бізнесу, так і для середніх і великих компаній. Працівникам компаній, які застосовують систему ЕSOР, належить 30 – 40% майна. Колектив власників акцій з числа робітників і службовців звільняються від прибуткового податку на дивіденди. Повну вартість акцій робітник одержує, як правило, звільняючись або йдучи на пенсію. Ще одна специфічна особливість американської системи ЕSOР полягає в тому, що робітникам не дозволяється вільно продавати свої акції щедрішому покупцеві, що може призвести до негативних наслідків. Завдяки цьому певний блок акцій завжди залишається в руках працівників компанії.

У Франції розпочату у 80-х роках приватизацію розгорнули, як пріоритетний напрям економічної політики держави. До середини 80-х років частка державного сектора в економіці тут була найбільшою серед країн Заходу. У процесі приватизації головну роль відводили не фізичним, а юридичним особам, що дало змогу організувати шляхом переговорів групу стабільних акціонерів – „тверде ядро”. Акціонери „твердого ядра”, які володіють 15 – 30% капіталу, забезпечують стабільність управління, тобто реальний контроль над діяльністю підприємства. Інша частина капіталу розділена між індивідуальними акціонерами. Протягом п’яти років було приватизовано 15 великих компаній, 14 з яких контролюють 1082 підприємства. Це в 1,5 рази перевищує обсяг приватизації, проведеної у Великобританії М.Тетчер, що тривала в 5 разів довше французької.

Основою економічної структури приватизації у Франції є самоконтроль, перехресна участь і розподіл капіталу.

Отже, приватизація у країнах з ринковою економікою набула таких форм:

продаж державних підприємств приватним юридичним і фізичним особам;

рекапіталізація державних підприємств за участю приватних інвесторів;

продаж частини акцій підприємств, які є власністю держави або вона їх контролює;

продаж акцій приватних компаній їхнім працівникам.

У нових індустріальних країнах, наприклад, у Південній Кореї, можна визначити п’ять головних напрямів приватизації:

Уряд, створивши підприємство, надає змогу приватному сектору керувати ним.

Підприємство або його частину продають одній або кільком юридичним особам (наприклад, через аукціон).

Акції державного підприємства частково продають приватним особам.

Державне підприємство ліквідують, у результаті чого є доступ у галузь приватним фірмам.

Проводять опосередковану приватизацію через пільги у кредитуванні та оподаткуванні приватним особам.

Приватизація у країнах Східної Європи, досвід якої має для України найвагоміше значення, відбувалася у двох напрямах:

через передачу державної власності у приватні