через розвиток і виникнення приватного сектора на власній базі.

Особливість такої приватизації полягає в тому, що вона відбувається не у ринковому середовищі, а за умов державного монополізму, який поступово демонтують. Характерним для країн Східної Європи є те, що для приватизації у них були створені спеціальні органи впливу на цей процес: у Польщі – Міністерство з перетворення форм власності, у Румунії – Національне агентство з приватизації, у Чехословаччині (нині Чехії і Словаччині) – Федеральне міністерство у справах національного майна і приватизації, в Угорщині – Державне майнове агентство, в Болгарії – Агентство з приватизації, у східних землях ФРН – Опікунське управління державною власністю.

Незважаючи на такі спільні проблеми, як потреба робити великі капітальні вкладення у трансформовані підприємства, недостатність доходів населення, спричинена низьким рівнем життя, приватизацію у країнах Східної Європи також розрізняють за темпами, формами і спосо-бами.

В Угорщині приватизація відбувалася за трьома напрямами:

з ініціативи Агентства державного майна („згори”);

з ініціативи самих державних підприємств;

з ініціативи потенційних інвесторів і власників.

Хід приватизації „згори” підприємств сфери обслуговування і внутрішньої торгівлі („мала” приватизація) регулює закон, згідно з яким передбачено обов’язкове переведення протягом двох років у приватну власність усіх орендних і договірних підприємств. Механізми приватизації різні – це відкритий конкурс або реалізація акцій через фондову біржу, збільшення основного капіталу.

Процес приватизації за ініціативою підприємств контролює Агентство державного майна, яке затверджує або відхиляє пропонований підприємством приватизаційний проект. Найпоширеніше роздержавлення за „зовнішньою” ініціативою, коли вітчизняні та іноземні підприємці звертаються з пропозиціями щодо придбання державних підприємств у повну або часткову власність.

Програму приватизації у Польщі планували на п’ять років. Підприємства, які підлягали приватизації, були розділені на дві категорії: перша – великі, друга – малі і середні (у сфері послуг, торгівлі і промисловості). Підприємства першої групи спочатку комерціалізували, але їхнім власником – як єдиним акціонером – залишається скарбниця. У ході приватизації 60% акцій державної власності переходить до інвестиційних компаній, 10% безоплатно отримують працівники приватизованих підприємств, 30% залишається у державній скарбниці для соціального страхування. Дорослі громадяни отримали право на частку державного майна у вигляді бон.

Приватизацію малих і середніх підприємств ведуть:

шляхом перетворення їх на громадські підприємства, власниками акцій яких стають фізичні особи і приватні польські або іноземні компанії;

шляхом ліквідації підприємств, які мають незадовільні економічні результати діяльно-сті (повного продажу або продажу деякої частини майна).

У Чехословаччині приватизація відбувалася також у двох формах – „малій” і „великій”. Об’єктом „малої” приватизації стала сфера обслуговування. У цьому випадку основні та обігові фонди продавали колективам через аукціони. „Велику” приватизацію проводили на засадах використання купонів.

В Румунії “Закон про приватизацію” наголошує, що державні підприємства основних сфер діяльності, за винятком вугільної, оборонної промисловості та залізничного транспорту, повинні 30% свого майна віддавати Національному агентству з приватизації, яке, в свою чергу, дорозподіляє безкоштовно це майно по 5000 лей на кожного громадянина Румунії. На жаль, закон не надає ніяких роз’яснень щодо приватизації залишкових 70% державних підприємств.

Приватизація у колишній НДР – завдяки злиттю з економікою ФРН – відбувалася досить інтенсивно, що дало змогу ліквідувати низку підприємств-банкрутів, зберегти кілька сот тисяч робочих місць, а також створити нові на приватизованих підприємствах. Досвід цієї країни свідчить: гарантом успішного ходу приватизації є формування правової бази і державних структур, потрібних для її проведення.

У пострадянських країнах приватизація є глобальним і надзвичайно важливим завданням, оскільки приватизувати потрібно більшу частину державних підприємств, державного житла, а також значну частину сільськогосподарських угідь та земельних ділянок під виробничими об’єктами. Зрозуміло, що ефективність, справедливість і темпи приватизації значно залежать від законодавчої бази.

У державах колишнього Радянського Союзу під час першого етапу перехідного періоду, зазвичай, проводили масову приватизацію, головна ідея якої полягала у безоплатній передачі населенню активів державних підприємств, що підлягали приватизації.

У Росії приватизацію великих виробничих об’єктів проведено здебільшого шляхом пере-дачі активів державних підприємств їхнім працівникам або ж населенню (за приватизаційні сертифікати). Так приватизували переважно великі підприємства із значною кількістю зайнятих, малі державні підприємства продавали на аукціонах одному покупцеві. Результати приватизації є оче-видними: приватні підприємства, особливо дрібні, ефективно функціонують та успішно конкурують із закордонними фірмами, швидко пристосовуються до ринкових умов господарювання.

Приватизація в Україні та її наслідки

Приватна власність в Україні відроджується по-різному. Домогосподарства утворюють одноосібну власність, роблять реальні інвестиції у різні види господарських товариств, набувають прав власності на земельні ділянки, споруджують чи купують житло. Цьому ж сприяють іноземні інвестиції у нашу економіку. Проте головним джерелом розширення приватного сектора вітчизняної економіки на першому етапі перехідного періоду, безперечно, є приватизація державного майна.

Приватизація зачепила економічні інтереси практично усіх громадян України. У ній віддзеркалилися суперечливі інтереси політиків, урядовців, керівників державних і приватних підприємств, окремих груп громадян та регіонів. Власне взаємодія цих інтересів і визначає як темпи вітчизняного приватизаційного процесу, так і проміжні результати окремих його етапів.

Досить тривалим виявився процес появи і визнання офіційною українською владою ідеї приватизації в Україні та втілення її в реальні економічні дії. Поняття „приватизація” набуло поширення серед українських економістів, правників та політичних діячів тільки на початку 90-х років.

16 листопада 1990 року у Києві опубліковано „Концепцію переходу України до ринкової економіки”. У ній записано, що Україна орієнтується на прискорення процесу роздержавлення та приватизації власності. Ця ж теза відображена у „Програмі надзвичайних заходів по стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану”, яку на пленарному засіданні Верховної Ради