Поява нових приватних власників стала одним із чинників подолання глибокої системної кризи 1990-х років. За 2000 – 2003 рр. реальний ВВП в Україні зріс на 31,5%, обсяг продукції промисловості – на 59,0%, сільського господарства – на 10,0%, експорт товарів і послуг – на 79,7%, доходи населення – на 120,8%; вартість основних засобів в економіці протягом 2000 – 2002 рр. збільшилася на 23,3%. Наявність позитивних тенденцій підтверджується поступовим підвищенням інвестиційних рейтингів країни, хоч і повільним, але просуванням її у рейтингах міжнародної конкурентоспроможності Давоського економічного форуму, а також у рейтингу людського розвитку ПРООН.

З іншого боку, відзначаються також недоліки та негативні наслідки процесу приватизації.

У результаті широкомасштабної сертифікатної приватизації мільйони громадян України, всупереч сподіванням, не стали реальними власниками. Більшість із понад 19 млн. акціонерів були власниками лише номінально, оскільки, беручи участь у сертифікатному аукціоні та отримуючи витяг із протоколу про його результати, вони надалі навіть не оформляли право власності на акції.

Не досягнуто однієї з головних цілей приватизації – створення масового власника. Майже 7,8 млн. громадян України відмовилися від участі в сертифікатній приватизації. Більшість із тих, хто отримав акції і формально є власником, часто не має доступу ні до установчих документів, ні до достовірної інформації про те, хто є справжнім власником підприємства.

Не сформовано значущий прошарок малого і середнього підприємництва, який у розвине-них країнах є підгрунтям формування великої власності і найбільшою мірою сприяє становленню середнього класу, культури приватної власності, громадянського суспільства. Так, на початок 2003 року в Україні було зареєстровано лише 253,8 тис. малих підприємств, тобто 53 на 10 тис. насе-лення, що є на порядок нижче, ніж у країнах з розвинутою економікою (500 – 700 підприємств на 10 тис. населення). Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) в Україні становить лише 7,3%, тоді як у розвинених країнах – 50 – 60%.

Приватизація не стала потужним джерелом надходжень до державного бюджету, а отже – фінансової підтримки соціально-економічного розвитку країни. За оцінкою першого віце-прем’єра України М.Азарова, за 11 років бюджет України отримав лише 6 млрд. грн., тобто „півекономіки країни оцінили в 1 млрд. дол.”.

Приватизація супроводжувалася численними недоліками концептуального, нормативно-правового, організаційно-методологічного, економічного, судово-проваджувального, інформаційного характеру. Особливо слід відзначити, що приватизація здійснювалася часто тіньовими, а нерідко і кримінальними методами. На найвищому рівні офіційно визнано, що ці процеси фактично не контролюються державою.

Недоліки процесу приватизації в Україні органічно пов’язані з недоліками функціонування системи державного управління, з поширеною в її середовищі корупцією. У процесі здійснення тіньових операцій корупція є не просто додатковим податком бюрократії на підприємництво, а формою селекції приватного капіталу. Той тип взаємодії бюрократії і приватного капіталу, що склався в Україні, визначив і форми зростання приватного капіталу, а саме – шляхом консолідації навколо регіональних центрів влади: так утворилися тісно пов’язані з владними (політичними) структурами промислово-фінансові групи, що отримали назву олігархічних груп, регіональних кланів.

Особливою ознакою приватизації в Україні є те, що вона стала не наслідком економічних реформ, а їх рушієм, що значною мірою зумовило відсутність того результату, якого суспільство очікувало від даного процесу.

Як показує досвід країн ЦЄ, Прибалтики, негативне ставлення суспільства до приватизації змінюється на доброзичливе після того, як стає очевидним її позитивний вплив на загальну економічну та соціальну ситуацію. В Україні поки що до цього далеко. Проте і в сфері громадської свідомості приватизація привела до позитивних змін. За даними соціологічних опитувань, на відміну від початкового періоду реформ, в останні роки зростає готовність населення працювати в приватному секторі економіки, та й рівень соціального самопочуття працівників там вищий, ніж у державному.

Таким чином попри всі труднощі та деформації, чимало з яких зумовлені об’єктивними причинами, приватизація в Україні все ж виконує роль фундаменту економічних реформ. Приватизація – фактично єдиний в Україні блок ринкових реформ на рівні мікроекономіки, що порівняно динамічно реалізується.

Висновки

Подолання тотального одержавлення, властивого адміністративно-командній системі, здійснюється головним чином за допомогою приватизації. Під приватизацією розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки громадян, трудових колективів і юридичних осіб.

Процес роздержавлення ніяким чином не розглядається як поразка держави, як її демонтаж або як можливість перекладання відповідальності за вирішення задач загальнонаціонального характеру на приватний капітал. Мова йде про оцінку припустимих із погляду ефективності масштабів прямого втручання держави в економіку, перегляді функцій і сфер, що раніше знаходилися в компетенції держави, про більш чіткий поділ прав, обов'язків і відповідальності між державним і приватним секторами економіки і, нарешті, про посилення ринкових форм державного регулювання регіонів, галузей і економіки в цілому.

Процеси приватизації самі по собі не є факторами підвищення ефективності виробництва та посилення збалансованості структури виробництва, тому що в умовах переходу від монополізації виробництва приватизовані підприємства мають можливість покращувати своє фінансове становище за рахунок зростання цін та переходу на виробництво зі скороченим асортиментом продукції. У зв’язку з цим з боку держави мають бути сформовані пріоритети і стимули розвитку приватизованих підприємств.

В різних країнах механізми управління процесами приватизації, як і взагалі економікою, мають певні особливості. Не може бути універсальної моделі приватизації, яка згодилася б для різних економічних систем і, тим більше, не може існувати однакових моделей приватизації для різних країн, тому що в