Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Історичний аспект покарання. Руська Правда

“У законотворчій пам'ятці злочини називаються “образою”, під якою розуміють будь-яке правопорушення проти суспільного ладу, що виявилося насамперед у нанесенні потерпілому фізичної, матеріальної або моральної шкоди”. Суб’єктами злочину могли бути тільки вільні люди.[.с.]

Руська Правда ставила питання і про суб’єктивну сторону злочину і намір та необережність.

Руська правда знала наступні види злочинів:

державні злочини, до яких відносяться повстання проти князя, перевіт - перехід на бік ворога;

злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні пошкодження, побої;

майнові злочини, якими вважались розбій, грабіж, крадіжка, незаконне користування чужим майном, псування межових знаків.

Метою покарання було насамперед відшкодування збитків потерпілому та його родичам, а також поповнення державної казни. Не можна заперечувати і такої, ще слабо вираженої мети, як відплата.

Види покарань. Аналіз норм Руської Правди свідчить, що ієрархія засобів покарання формувалась в праві з урахуванням соціального становища як потерпілого так і злочинця.

У Київській Русі існували такі види покарань: потік, пограбування, віра, продаж.

Крім того, відшкодування нанесеної шкоди здійснювалось за допомогою штрафів, які назвались: головництва, урок, повернення крадених речей.

Найстародавнішою формою покарання була помста злочинцю з боку потерпілого або його родичів. У часи Руської Правди помста спочатку обмежується (ст.1 К.П., ст.1 П.П.), а потім забороняється зовсім (ст.2п.п.).

Отже, потік та пограбування було вищою мірою покарання за Руською Правдою. Його сутність полягала у вигнанні злочинця та його сім'ї з общини і конфіскації його майна.

Віра являлась грошовим стягненням, яке йшло на користь князя. Найбільш поширений розмір віри 40 гривень. Це був дуже великий штраф. Рядовий общинник, який присуджувався до сплати віри, потрапляв у тяжке становище. Виходом для таких людей був інститут дикої віри – штраф, який платила община сама або разом з правопорушником. Під продажем розумівся штраф, який також йшов князю і стягувався в двох розмірах – в 12 і в 30 гривні.

Родичі вбитого отримували грошове відшкодування, яке мало назву головництво. Більшість дослідників приходять до висновку, що головництво стягувалось в тому ж розмірі, що і віра.

Урок – винагорода, яку отримували потерпілі від образ. Розмір залежав від обазу та від майнових збитків.

Треба підкреслити, що в Руській Правді була відсутня смертна кара. Проте це не значило, що на практиці її не було. По-перше, в Київській Русі досить довго існувала кровна помста. Дуже цікава стаття, яка дозволяла вбити злодія в тому разі, коли його захоплено в ночі, на місці злочину або в разі опору з його боку. Якщо ж злодія вбито зв'язаним, або за межами двору, де він здійснить крадіжку, - вбивця підлягає покаранню.

При Володимирі І віра була замінена смертною карою, але ненадовго, оскільки це негативно відбилося на прибуток князя [с.44-46].

В часи Литовсько-Руської держави найважливішою пам'яткою права були Статути (1520, 1566, 1588).

Під впливом соціально-економічного розвитку змінювалося поняття злочину. Замість “обіди” під злочином стали розуміти шкоду або злочинство, нанесене власнику чи громаді. Поняття злочину все більше змінюється в сферу порушення правової норми.

Види злочинів:

злочини проти релігії включали богохульство, віровідступництво тощо;

політичні злочини: втеча до ворога, бунт, зносини з противником;

державні злочини: хабарництво, підробка документів тощо;

злочини проти особи: вбивство, тілесні пошкодження, образа;

майнові злочини: крадіжка, незаконне користування чужим майном, підпал тощо;

злочини проти моралі та сім'ї: двожонство, викрадення чужої дитини, зґвалтування тощо.

Головна мета покарання – залякування. До мети покарання відносились також ізоляція злочинця, відшкодування збитків, використання злочинців як робочої сили.

Найбільш тяжким покаранням була смертна кара. За І Статутом вона призначалась у 20 випадках. За ІІ – у 60, за ІІІ – у 100. Смертна кара поділялась на кваліфіковану і просту. До кваліфікованих видів відносились: спалення, посадження на палю, закопування живим у землю тощо. Проста смертна кара здійснювалась відрубуванням голови, або через повішання.

Болісні покарання: биття кнутом, палкою тощо.

В Статуті ми бачимо складну систему майнових покарань. Головним з них була вина грошова, що складалась із “накладу”, який поступав у скарбницю держави, “шкоди” – винагороди за вчинену шкоду потерпілому, “головщини”, яку отримували родичі вбитого. Якщо злочин вчинювався насильницьким, то розмір покарання збільшувався. Покарання у вигляді позбавлення прав і честі надавалось “виволенням” і застосовувалось тільки до шляхти. Засуджені до такого покарання виганялись тимчасово або назавжди за межі держави. Таке покарання супроводжувалось конфіскацією майна та іншими видами додаткових покарань.

Застосовувалось і тюремне покарання на термін від шести тижнів до одного року. Розрізнялось надземне і підземне ув'язнення. За власне утримання в тюрмі злочинець сплачував мито. За дрібні злочини суд застосовував догану або зауваження.

Як правило, Статути вказували вид покарання, а не його розмір. [с.91-92].

В період ХVІІ – ХVІІІ ст., коли українська держава була під іноземною зверхністю головними джерелами права були: звичаєве право, гетьманське законодавство і “Экстракт из указов, инструкций и учреждений” (1786). До нього входили як норми українського, так і норми загальноукраїнського законодавства з перевагою останнього.

Головна мета покарання полягала в залякуванні. Інша мета покарання – попередження (загальне і спеціальне), кара мученням злочинця за вчинене. Нарешті, цілями покарання були примусова праця і відшкодування збитків, заподіяних злочинцем.

Система покарань була досить складною. Покарання поділялись на основні та додаткові. Види покарань: смертна кара, тілесні покарання, позбавлення волі, майнові покарання, каторга, вигнання з козацької громади. Смертна кара поділялась на прості і кваліфіковану. До простої належали: розстріл, повішання, відтинання голови, утоплення; до кваліфікованої: четвертування, посадження на палю, підвішення


Сторінки: 1 2 3 4