Право на особисті папери

Ст. 303 ЦК України закріплює за фізичними особами право на свисті папери. Особисті папери – документи, які містять інформацію про особисте життя фізичної особи. До них ЦК відносить фотографії, щоденники чи інші записи, особисті архівні матеріали тощо. Особисті папери належать фізичній особі на праві власності.

Право на особисті папери включає в себе можливість надавати згоду чи забороняти ознайомлення з особистими паперами та їх використання і розпорядження ними. Тобто фізична особа визначає самостійно з урахуванням своїх інтересів і мети коло осіб, які можуть ознайомлюватися і використовувати, зокрема шляхом опублікування, її особисті папери. У випадку смерті цієї особи право на дачу згоди на ознайомлення та використання особистих паперів переходить до дітей померлої фізичної особи, її вдови (вдівця), а якщо їх немає, то до батьків, братів та сестер.

Здійснення права на особисті папери обмежується в таких випадках:

1) коли особисті папери стосуються особистого життя іншої фізичної особи, наприклад, фотографія висвітлює певні обставини особистого життя чоловіка і дружини. В цьому випадку для їх використання в тому числі шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи, а в разі смерті – дітей померлої фізичної особи, її вдови (вдівця), а якщо їх немає, то батьків, братів та сестер

2) коли особисті папери передані до фонду бібліотек або архівів з дотриманням прав всіх зацікавлених осіб

3) в інших випадках, що прямо передбачені законодавством, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини.

Право на розпорядження особистими паперами є складовою права на особисті папери, сутність якого полягає в можливості визначати їх фактичну долю. Так, зокрема, фізична особа має право в усній чи письмовій формі:

1) передати особисті папери іншій особі, в тому числі і до бібліотек чи архівів

2) відмовитись від них шляхом заяви про це чи вчинення інших свідомих дій, що свідчать про намір особи відмовитись від особистих паперів, наприклад, викинути свій щоденник на смітник

3) знищити особисті папери.

Окремо ЦК визначає можливість розпорядження особистими паперами на момент смерті. Таке розпорядження повинно здійснюватись у заповіті особи. Однак можливе і усне розпорядження, або шляхом умовчання. В такому випадку право на особисті папери переходить до спадкоємців за законом.

Право на вільне ознайомлення і використання особистих паперів, що передані до фонду бібліотек або архівів є одним із обмежень загального права на особисті папери. Бібліотека – інформаційний, культурний, освітній заклад, що має упорядкований фонд документів і надає їх у тимчасове користування фізичним та юридичним особам. Архів – установа чи структурний підрозділ, що забезпечує облік і зберігання архівних документів, використання відомостей, що в них містяться, та формування Національного архівного фонду і/або здійснює управління науково-дослідну та інформаційну діяльність у сфері архівної справи і діловодства.

Право на вільне ознайомлення і використання , зокрема шляхом опублікування будь-яких особистих паперів, переданих до фонду бібліотек та архівів, можливе лише за умови:

1) передачі у передбаченому законом порядку особистих паперів до фондів цих установ,

2) отримання згоди на таке вільне ознайомлення та використання у інших фізичних осіб, якщо такі особисті папери стосуються обставин їх особистого життя,

3) у випадку смерті фізичної особи, яка мала відповідні права на особисті папери, отримання згоди дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер померлого.

Однак в договорі про передачу особистих паперів можуть бути встановлені інші умови щодо вільного ознайомлення та використання особистих паперів.

Право на таємницю кореспонденції

Право фізичної особи на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції закріплене в ст. 31 Конституції України і ст. 306 ЦК України.

Об’єктом даного права є таємниця кореспонденції. Поняттям “кореспонденція” охоплюється не тільки письмова кореспонденція (прості та рекомендовані листи, поштові картки, бандеролі, секограми, а також дрібні пакети), але й всі інші види кореспонденції (телеграми, телефонні розмови, телеграфні повідомлення, повідомлення електронною поштою, пейджером, SMS-повідомлення тощо). При цьому, ЦК встановлює, що всі види кореспонденції, які є матеріалізованими об’єктами, наприклад листи, телеграми тощо, знаходяться у власності фізичної особи. Однак на поширення режиму таємниці зовсім не обов’язково, щоб дана кореспонденція вміщувала в собі інформацію про обставини особистого життя фізичної особи. ЦК охороняє всі види кореспонденції, навіть коли вона містить виключно майнову цінність, наприклад бандеролі.

Право на таємницю кореспонденції включає в себе можливість використовувати листи, телеграми та інші види кореспонденції, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила це, та адресата, незалежно від того, чи ця кореспонденція відправлена за домашньою, службовою чи іншою адресою. Зокрема, у випадку листування між двома науковцями, для отримання цього листування обов’язково потрібно згода обох.

Коли ж адресат і/або особа, яка направила цю кореспонденцію померла, то її використання можливо лише за згоди дітей, вдови (вдівця), а якщо їх нема, - батьків, братів та сестер. У випадку ж, коли і останні особи померли, то використання цієї інформації, в тому числі і шляхом опублікування, можливе лише у випадку, коли вона має наукову, художню, історичну цінність, в порядку, встановленому законом.

В окремих випадках згоди особи, що відправила кореспонденцію і адресата для використання цієї кореспонденції виявляється недостатньо. Так, ЦК визначає, що коли кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, то для її використання, зокрема, шляхом опублікування, потрібна також і її згода. Наприклад, коли у телефонній розмові, яка записувалась на магнітний носій,