Право на свободу об’єднання у політичні партії і громадські організації гарантується забороною примусу щодо вступу фізичної особи до будь-якого об’єднання і перебування в ньому. При цьому належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії чи громадської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг. Це положення знаходить свою конкретизацію і у відповідних законодавчих актах. Так, наприклад, належність чи неналежність до профспілок не тягне за собою будь-яких обмежень трудових. Соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України, іншими законами України. Окрім цього, забороняється будь-яке обмеження прав чи встановлених переваг при укладанні. Зміні або припиненні трудового договору в зв’язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом з неї (ст. 5 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”).

Певною специфікою наділене право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для малолітніх і неповнолітніх осіб. Так. Згідно чинного законодавства фізичні особи віком від 6 до 18 років мають право на об’єднання у дитячі громадські організації, а фізичні особи віком від 14 до 28 років – на об’єднання у молодіжні організації (ст. 2 Закону України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”). Членом політичної партії може бути громадянин України, що досяг 18 років.

Право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації може бути обмежене у випадках, що прямо передбачені законом. Так, наприклад, у випадку заборони політичної партії в судовому порядку за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією та законами України (ст. 21 Закону України “Про політичні партії в Україні”).

Право на мирні зібрання

Право на мирні зібрання, що передбачене ст. 315 ЦК України, гарантує фізичним особам можливість вільно збиратись на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі, вуличні паради, демонстрації, мітинги, хресні ходи тощо. Для реалізації цього права фізичні особи повинні своєчасно сповістити про проведення цих заходів органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст. 39 Конституції України). Однак закон не визначив термін, який слід вважати завчасним сповіщенням. Тому організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене ст. 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Визначення ж конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.

В окремих випадках відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей, суд може встановити обмеження щодо реалізації цього права.

Розділ IV

Здійснення особистих немайнових прав

Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи підпорядковується загальним правилам стосовно здійснення цивільних прав, встановленим ст. 12 ЦК України. Крім того, важливим є те, що здійснення особистих немайнових прав це одна із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридично значимі діяння (дії або бездіяльність) безпосередньо або через інших осіб перетворює об’єктивно існуюче право, у вигляді норми права, в суб’єктивне право, у вигляді створених для себе прав та обов’язків. Так, наприклад, для реалізації права на зміну імені (ст. 295 ЦК) фізична особа повинна досягти віку 16 років та подати заяву про зміну свого імені до органів РАЦСу.

З огляду на те, що особисті немайнові права фізичних осіб тісно пов’язані з особою носія, то і здійснюватися вони повинні фізичною особою самостійно. Це означає, що фізична особа повинна сама вчиняти юридично значимі дії, які спрямовані на реалізацію відповідних особистих немайнових прав.

Однак в окремих випадках, фізична особа внаслідок різних обставин, які, як правило, пов’язані зі станом здоров’я чи недостатнім життєвим досвідом, не здатна самостійно реалізувати особисті немайнові права. І тмоу в ЦК передбачені спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб іншими особами. Так, зокрема, визначається, що в інтересах:

1) малолітніх осіб особисті немайнові права можуть здійснюватись їх законними представниками

2) неповнолітніх осіб – їх законними представниками чи самостійно

3) осіб, які визнані судом недієздатними - опікунами

4) осіб, визнаних судом обмежено-дієздатними – піклувальникаим.

При цьому не слід ототожнювати можливість реалізації особистих немайнових прав іншими особами з їх передачею іншим особам. Насамперед, передача особистих немайнових прав фізичних осіб заборонена внаслідок того, що особисті немайнові права тісно пов’язані з особою-носієм. А по-друге, реалізуючи особисте немайнове право шляхом вчинення юридично значимих діянь, зазначені особи створюють відповідні права і обов’язки не для себе, а для фізичних осіб–носіїв цих прав.

При цьому, крім покладених на дані органи повноважень, повинні бути передбачені спеціальні процедури чи правила, які впорядковують забезпечення здійснення фізичною особою її особистих немайнових прав. Але в основі запровадження будь-якої процедури повинен лежати принцип повноти і своєчасності забезпечення здійснення цих прав. В іншому випадку така процедура повинна бути визнана незаконною і скасована в передбаченому законом