Під правом на спростування мається на увазі право вимагати від особи, яка порушила особисте немайнове право фізичних осіб шляхом поширення недостовірної інформації, визначення цієї інформації несправедливою у формі, яка є ідентичною чи адекватною до форми поширення неправдивої інформації.

Право на відповідь є правом на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права.

Принципова відмінність між відповіддю та спростуванням полягає в тому, що:

1) відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей, тоді, як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відомостей неправдивими

2) відповідь здійснюється особою, стосовно якої були поширені відомості, або членами її сім’ї, тоді як спростування – особою, яка поширила ці неправдиві відомості.

Правом на спростування та правом на відповідь наділені фізичні особи, стосовно яких поширені неправдива інформація, що порушує їх особисті немайнові права. Однак фізична особа має також право вимагати спростування неправдивої інформації і у випадку, коли вона поширена стосовно членів її сім’ї.

При цьому поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи, а не членів її сім’ї. Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа походить від іншого батька, то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності батька, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної на сім’ю та на ім’я. А вже батько цієї особи має право вимагати спростування тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності самостійно, оскільки особа має право здійснювати особисті немайнові права, в тому числі і право на захист цих прав самостійно, окрім випадків, що передбачені в законі.

Коли неправдива інформація порушує особисті немайнові права померлих осіб, то правом на спростування та правом на відповідь наділяються члени її сім’ї. Близькі родичі та інші заінтересовані особи.

Підставою виникнення права на спростування та права на відповідь є правопорушення. Але виникає таке право за наявності сукупності таких умов:

1) поширення інформації, тобто доведення її до відома третьої особи будь-яким способом, за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому не має значення форма поширення інформації (вербальна, письмова, за допомогою міміки, жестів, конкретних дій, творів мистецтва тощо), основне, щоб ця інформація була сприйнята іншими (третіми) особами. І тому не вважається поширенням інформації повідомлення її особі, якої вона стосується

2) інформації про особу, тобто з якої можна було б точно встановити, що вона стосується конкретної особи, чи, принаймні, ця особа включається до вузького кола осіб, яких ця інформація стосується (наприклад, інформація про те, що у певній невеликій крамниці обраховують покупців порушує особисті немайнові права всіх її продавців). При цьому слід зауважити, що для ідентифікації особи не обов’язково вказувати на її прізвище, ім’я та по батькові, номер і серію паспорта, місце проживання та інші ідентифікуючі дані. Для того, щоб інформація стосувалась конкретної особи, потрібно вказати лише певні ознаки, які достатні для точного відокремлення цієї особи серед інших.

3) інформації неправдивої, тобто такої, що не відповідає дійсності чи викладена неправдиво. Це означає, що правдива інформація, навіть у випадку, коли вона порушує особисті немайнові права фізичних осіб, не може бути спростована ними. В цьому випадку можна застосувати інші способи захисту, наприклад, відшкодування майнової та/або немайнової шкоди, але не спростування. Окрім цього, ЦК вводить презумпцію добропорядності. А це означає, що будь-яку негативну інформацію, яка поширена про особу, слід вважати неправдивою якщо тільки той, хто її поширив не доведе протилежного

4) інформація, яка порушує особисті немайнові права, тобто дана інформація повинна або завдавати шкоди відповідним особистим немайновим благам, або якимось іншим чином перешкоджати особі у повному та своєчасному здійсненні свого особистого немайнового права, наприклад, створювати загрозу для його порушення, оспорювати його чи не визнавати взагалі.

Ще однією особливістю даного правопорушення є те, що у випадку спростування поширеної неправдивої інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичних осіб, вина особи поширювача не враховується.

Спростування повинна здійснювати особа, яка поширила недостовірну інформацію. Саме це і відрізняє даний спосіб захисту особистих немайнових прав від прав на відповідь, яка вчиняється особою, стосовно якої була поширена інформація, або ж іншими зацікавленими особами.

У випадку. Коли неправдива інформація, що порушує особисті немайнові права фізичних осіб була поширена декількома особами, то ці особи повинні спростувати її солідарно (наприклад, автор інформації і засіб масової інформації, який здійснив відповідну публікацію).

Якщо неправдива інформація була поширена посадовими або службовими особами при виконанні ними своїх повноважень, то обов’язок спростувати поширену інформацію покладається на юридичну особу, в якій вони працюють.

Спростування здійснюється, зазвичай. У такий самий спосіб, в який була поширена неправдива інформація. У випадках коли спростування неможливо чи недоцільно провести в такий самий спосіб, то воно повинно здійснюватись в адекватній (максимально поглибленій) формі, з урахуванням того, що спростування повинно бути ефективне, тобто охопити максимальну кількість реципієнтів, що сприймали попередньо поширену інформацію.

Окремий порядок спростування недостовірної інформації передбачений для випадків, коли ця інформація набула поширення через документ, який прийняла (видала) юридична особа. В даному випадку документ, який містить в собі таку недостовірну інформацію, що ганьбить особисті немайнові права фізичної особи, має бути відкладений.

Коли ж особисті немайнові права порушено внаслідок поширення недостовірної