У випадку, коли спростування в тому ж засобі масової інформації є неможливим внаслідок припинення його діяльності то воно повинно бути оприлюдненим в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Строк позовної давності з вимогою спростувати неправдиву інформацію, поміщену в ЗМІ становить 2 рік з моменту поміщення цих відомостей у ЗМІ або з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про ці відомості (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК).

Окрім спростування та відповіді ст. 277 ЦК містить згадку про ще один спосіб захисту особистих немайнових прав – визнання інформації такої, що не відповідає дійсності. Мета застосування цього способу полягає в тому, щоб повідомити реципієнтів про те, що попередньо поширена інформація є недостовірною. Однак спростування поширеної недостовірної інформації поширювачем є неможливим, оскільки особа, яка поширила інформацію є невідома. Це можливо у випадку, коли особа поширила інформацію анонімно або під псевдонімом. І тому для відновлення порушеного права особа має звертатись до суду з вимогою визнати цю інформацію недостовірною. Застосування цього способу можливе також і у випадку, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, померла, а юридична особа, яка повинна спростувати цю інформацію, ліквідована.

Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права

Досить поширеним засобом захисту особистих немайнових прав фізичної особи є заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. Сутність застосування даного способу зводиться до того, що у випадку порушення особистого немайнового права, особа має право вимагати припинення поширення інформації, якою здійснюється це порушення.

Відмінність заборони поширення інформації, якою порушують особисті немайнові права, від спростування недостовірної інформації полягає в тому, що заборона поширення інформації може бути застосована і у випадку поширення інформації, незалежно від того, чи вона є недостовірною, чи абсолютно правдивою. Основним для застосування даного способу захисту є те, що ця інформація порушує особисті немайнові права фізичних осіб, і тому він може бути застосований навіть у випадку дифамації (поширення правдивої інформації, яка ганьбить честь та гідність фізичної особи, наприклад. Про те, що особа хвора на СНІД).

Цей засіб захисту орієнтований лише на застосування його до масового поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. До таких масових поширень ЦК відносить публікації в газетах, книгах, розміщення цієї інформації в кінофільмах, телепередачах тощо.

Вражаючи стадійність у поширенні інформації, ЦК виділяє 2 підвиди даного способу захисту у різними правовими наслідками його застосування:

1) у випадку, коли особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, що готуються до випуску у світ, то вважається, що ця інформація зазнала поширення в межах осіб, які ведуть ці підготовчі роботи. І тому, зважаючи на невелику зону поширення інформації, суд може заборонити випуск зазначених друкованих видань чи телепродукції у світ до усунення порушень особистих немайнових прав. Однак не завжди застосування цього способу захисту може бути невигідним для порушника цього права. В окремих випадках ЦК покладає певні негативні наслідки на особу, особисті немайнові права якої порушуються. Так, наприклад, коли фізична особа знялась за власною згодою на фото-, кіно-, теле-, чи відеоплівку, то вона може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, в якій це стосується її особистого життя тільки за умови покриття всіх витрат, пов’язаних з демонтажем цих матеріалів

2) у випадку, коли особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо. Які випущені в світ, то вважається, що ця інформація набула широкого поширення, яке дуже важко піддається контролю. І тому в цьому випадку суд може вдатися до 2 способів захисту. Так, за умови, що поширення вказаної продукції є незначним, і переважна більшість її контрольована, то в цьому випадку суд має право заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення. Але бувають випадки, коли усунення цього порушення фактично неможливо, то в цьому випадку суд може постановити рішення, за яким зобов’язати вилучити тираж з метою його знищення.

Однак, як правило, коли ці носії інформації виходять у світ, то вже досить важко відстежувати їх переміщення. Тому доцільно застосувати цей спосіб захисту з іншими, наприклад, спростуванням, відшкодуванням майнової та/або моральної шкоди тощо. Таким чином, у випадку порушення особистого немайнового права фізична особа може звернутися до суду з вимогою застосування до порушника способів захисту, передбачених чинним законодавством. На підставі цього звернення і результатів цього розгляду справи, суд постановляє рішення, згідно з яким зобов’язує особу-порушника вчинити відповідні дії для усунення порушень особистого немайнового права. Дане судове рішення ухвалюється іменем України і є обов’язковим для виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124 Конституції України).

Після винесення рішення суду відкривається виконавче провадження по виконавчому документу, згідно з яким особа, яка порушила особисте немайнове право, зобов’язується вчинити певні дії або утриматися від вчинення таких дій з метою усунути порушення цього права. Після цього державний виконавець в порядку, передбаченому законом визначає для боржника строк добровільного виконання рішення.

У випадку, коли боржник