Курсова робота

з курсу: теорія держави і права

на тему:

“Державний службовець: поняття, види. Проблеми правового статусу державного службовця в Україні”

План

Вступ

Поняття та ознаки державного службовця та правова основа їх діяльності.

Види державних службовців, їх функції та правовий статус.

Проблеми правового статусу державного службовця в Україні.

Висновки.

Література та інші джерела

Вступ

Державна служба – професійна діяльність осіб ,які обіймають посади в державних органах, установах і підприємствах щодо практичного виконання їх завдань і функцій, отримують заробітку плату за рахунок державних коштів.

Для успішного функціонування державних органів повинна бути налагоджена державна служба.

Зазначений широкий підхід до проблематики державної служби Петришин А. В. Державна служба. – Харків: Факт, 1988. надає можливість виокремити публічний і приватний спектри життєдіяльності суспільства, що регулюються відповідно з позицій публічно-правових або приватноправових засад. На такій основі державна служба розглядається як практичне функціонування всіх державних інституцій щодо забезпечення життєдіяльності публічних форм суспільного життя Правовий інститут державної служби належить до категорії центральних інститутів публічного права. Державна служба таким чином виступає стрижнем державності, оскільки остання в інституціональному розумінні виступає як орган управління суспільством.

Метою даної роботи є розкриття питання “Державний службовець. Проблеми їх правого статусу”.

Для досягнення поставленої мети я зупинився на розкритті таких питань: поняття та ознаки державного службовця та правова основа їх діяльності; їх види і функції; проблеми правового статусу. При роботі над курсового роботою використано законодавчу базу, яка регламентує діяльність державних службовців.

1. Поняття та ознаки державного службовця та правова основа їх діяльності

Професійні службовці належать до певної групи населення – осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління "виробництвом" управлінських рішень та їх реалізацією в порядку службових завдань.

Професійну службу можна диференціювати за ознакою її організації та порядком проходження на державну та службу в недержавних структурах. Правовою основою діяльності державних службовців в Україні є Закон України "Про державну службу"11 Закони України. Т. 6. - Київ, 1996. - С.231-245., в якому визначається правовий статус, походження, питання службової кар'єри, припинення статусу та матеріальне забезпечення службовців. Крім цього закону, діяльність державних службовців регламентують і інші законодавчі акти, наприклад, Кодекс законів про працю України, закони України "Про прокуратуру", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів та ін.

Перший вид служби – загальна служба передбачає проходження її у сферах державного сектора виробництва, в органах транспорту, торгівлі, в органах, завданням яких є забезпечення внутрішньої стабільності держави, в навчальних, наукових установах, закладах охорони здоров’я, культури, у муніципальних утвореннях.

Службовець (і це особливість юридичного ста-тусу) – учасник специфічного правовідношення, оскільки вступає, з одного боку, у трудові пра-вовідносини, пов’язані з особистим професійним становищем, трудовими правами та обов'язками, із самим процесом праці, а з іншого боку - у адміністративно-правові, пов’язані з виконанням вимог служби, управлінських функцій (владовідношення). Як бачимо, службовець – суб’єкт подвійного (парного) правовідношення.

Згідно статті 1 Закону України "Про державну службу": Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади, в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження".11 Закон України "Про державну службу" // Зкони України. Т. б. - С.232.

Професійна служба - це адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об’єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій власника, що має своїм змістом обов’язкову діяльність по реалізації управлінських функцій.

Професійна служба як правовий інститут - це сукупність норм, що належать до різних галузей права і визначають порядок вступу на службу, найняття, її проходження, права та обов’язки службовців (норм трудового й адміністративного права); порядок опо-даткування, матеріального стимулювання (трудове і фінансове право); нормування, оплату праці, соціальне страхування, сумісництво, режим виробничого процесу (трудове право); юридичну відповідальність тощо.

Що стосується вимог, які ставляться до гро-мадян при вступі на державну службу, то можна виділити дві групи таких вимог: загальні та специфічні.

До першого виду належить заборона перебувати на державній службі в одній установі чи підприємстві особам, які є близькою ріднею між собою або свояками, якщо їхнє одночасне перебування на службі пов’язане з підпорядкованістю чи підконтрольністю одного з них іншому. При цьому у Постанові РНК УРСР від 4.06.33р. "Про сумісництво посад та службу родичів в установах, підприємствах, організаціях усуспільненого сектора" (ст.16,17) та в ст.251 Кодексу законів про працю України (доповнення 1995р.) йдеться про безпосередню підпорядкованість чи підконтрольність, а не загальну.

Із цього правила (яке не є розширювальним правилом) винятки можуть бути зроблені лише Кабінетом Міністрів, наприклад, для окремих посад на підприємствах, для віддалених населених пунктів, де ускладнено підбір кадрів або, навпаки, існує безробіття.

Встановлені обмеження не поширюються на тих, хто займає підпорядковані чи підконтрольні виборні посади, а також на працівників зв'язку (крім центрального апарату), педагогів, викладачів, бібліотекарів, артистів, музикантів державних театрів і студій, лікарів у лікувальних чи санітарних установах, агрономів, землемірів тощо.

На державну службу не приймаються недієздатні, а також особи, позбавлені, за вироком суду права перебувати на певних посадах у апараті державного управління (ст. 84 та 87 ККУ) . В окремих галузях ця заборона регулюється типовими інструкціями, затверджуваними центральним галузевим органом. Так інструкція, що діє