депутатів. У решті країн з відносно невеликим населенням можна знайти значно вищі цифри. Зокрема, у Швейцарії до складу представницького органу входять 349 депутатів, в Угорщині – 386.

Найчисельнішими за складом є нижні палати парламентів США /435/, Росії /450/, Польщі /460/, Японії /512/, Франції /577/, Італії /630/, Великобританії /650 та ФРН /662 депутати/. Верхні палати парламентів деяких з цих країн також мають значний чисельний склад. Наприклад, в Японії, Італії та Франції вони нараховують відповідно 252, 315 і 319 депутатів /станом на 01.01.99 р./.

Одна з особливостей верхніх палат парламентів у країнах з федеративною формою державного устрою полягає в тому, що палати, які є органами призначеного представництва, мають невеликий кількісний склад.

Так, у сенаті парламенту Канади нараховується 112 місць. Водночас у палаті громад /нижня палата/ засідають 295 депутатів. Ще більша диспропорція між кількісним складом палат парламенту ФРН.

Незначна кількість місць у верхніх палат, які формуються за принципом рівного представництва кожного з суб’єктів федерації. Наприклад, у верхній палаті парламенту Швейцарії лише 46, Австралії – 76 депутатів. Не можна визначити чисельним і сенат конгресу США, до складу якого входять 100 членів. Характерною рисою такого представництва є, як зазначалося, ігнорування чисельністб населення суб’єктів федерацій.

Характеризуючи загальну організацію роботи парламентів у розвинутих країнах, слід зазначити, що вони працюють посесійно. Початок і черговість засідань встановлені за принципом “осінь-весна”. Перерви між першою і другою сесіями або в одній сесії називаються парламентськими канікулами і в розвинутих країнах звичайно приурочені до великих християнських свят – Різдва Христового та Великодня.

За тривалістю сесії у різних країнах неоднакові. Так, у Фінляндії парламент засідає 120 днів, у Данії і Португалії – 8 місяців, у Великобританії

сесія палати громад триває в середньому 175 днів. Осіння сесія палат іспанських кортесів триває 3-4, весняна – 4-5 місяців. У національних зборах Франції тривалість першої сесії становить 80, другої –90 днів. У всіх парламентах літній період є часом відпусток.1

Крім чергових, проводяться надзвичайні, або позачергові, сесії, які, у разі потреби, скликаються під час канікул або літньої відпустки депутатів. Їхні строки обмежені початком чергових сесій або вирішенням питань порядку денного. На відміну від чергових, які скликаються за власним правом палати або формальною ініціативою глави держави, згідно з датами і строками, встановленими в конституціях, порядок скликання надзвичайних сесій пов’язаний з волевиявленням ширшого кола суб’єктів конституційно-правових відносин.

В окремих республіках /Ісландія, Португалія/ та монархіях /Нідерланди, Норвегія/ скликання позачергової сесії здійснюється виключно главою держави, хоча реальним ініціатором такої дії здебільшого виступає уряд. У Данії відповідне право належить прем’єр-міністру або 2/5 загальної кількості депутатів, у Швеції – уряду, голові парламенту або 150 його членам, в Іспанії – уряду, постійним комісіям або абсолютній більшості членів кожної з палат, у Франції – прем’єр-міністру або такій самій більшості членів нижньої палати. У Швейцарії можливими ініціаторами надзвичайної сесії визнані уряд, будь-які п’ять суб’єктів федерації 1/4 складу нижньої палати.

Наведений порядок скликань надзвичайних сесій свідчить, що в більшості випадках у країнах зі змішаною республіканською і парламентарними формами ця подія не відбувається без участі уряду. Відповідне право уряду ставить парламент у залежність від нього. З іншого боку, недемократичним є значне обмеження або відсутність права депутатів /точніше парламентских фракцій/ на скликання надзвичайних сесій.

-------------------------

1. Крутоголов М. А. Парламент Франции. – М.: Наука, 1998. – с.124.

84

Встановлена в окремих конституціях вимога підтримки ініціативи про скликання позачергової сесії парламенту абсолютною більшістю членів палати не тільки позбавляє опозицію відповідного права, а й ставить під сумнів його зміст. Практично в подібних випадках скликання позачергової сесії визначається суто урядовою прерогативою.

Сесійний характер роботи представницьких органів є свідченням їх професійного характеру. Однак тривалість сесій парламентів не слід переоцінювати. У Бельгії, Швейцарії, Японії та деяких інших країнах палати засідають в середньому не більше 80 днів на рік. Головне, щоб парламенти здійснювали реальні владні повноваження і посідали належне місце в державному механізмі.

Сесійні засідання палат звичайно мають відкритий характер. Водночас припускається проведення і закритих парламентських засідань. Кворум для проведення засідань встановлений різний: від трьох і сорока депутатів відповідно у верхній і нижній палаті парламенту /Великобританія/, до однієї третини /Австрія, Туреччина, Чехія і Японія/ або половини складу палати /майже всі інші країни/.

У двопалатних парламентах припускається можливість спільних засідань обох палат. У Норвегії, де внутрішню побудову парламенту лише умовно можна вважати двопалатною, спільні засідання звичайно проводяться для усунення розбіжностей, що виникають у процесі обговорення і прийняття законопроектів. У Росії такі засідання передбачені для заслуховуванння послань президента і конституційного суду та виступів керівників іноземних держав. У деяких країнах спільні засідання палат скликають з приводу важливих питань державно-політичного життя, напрклад щоб призначити членів уряду /Швейцарія/, щоб прийняти присягу в обраного президента /Австрія/ тощо.

Однопалатні і двопалатні парламенти. Проблеми формування

двохпалатних парламентів.

Парламент є представницьким органом держави. У різних країнах він має різні назви: Національна Асамблея (Франція),Всекитайські Збори народних народних представників(Китай), Верховна Рада (Україна), Бундестаг (Німеччина), Ріксдаг (Швеція), Сторінг ( Норвегія), Едускунд