Посилення ролі українського парламенту в системі органів державної влади, зміщення контрольних функцій парламенту за діяльністю виконавчої влади має відбуватися не за рахунок зменшення його основного функціонального призначення – законодавствування. На жаль, чинне законодавство України не є системним, воно хаотичне. Не завжди узгоджено діють акти національні й міжнародно-правові. Нерідко “зіштовхуються” закони, акти Президента, Кабінету Міністрів. Не завжди спостерігається дотримання принципів законодавчої діяльності та прийнятих законів, зокрема їх соціальна спрямованість, визначення людини найвищою соціальною цінністю. Якість законодавчої діяльності парламенту і прийнятих законів – показник його відповідальності перед людиною і суспільством. Це – кредо парламенту.

Принцип верховенства парламенту в законодавчій діяльності має набути реальності, для чого потрібно уточнити межі компетенції парламенту в законодавчій діяльності (можливо, шляхом розширення обсягу повноважень парламенту, закріплених ст. Конституції України), прерогативи щодо проходження законопроектів Президента, підписання законів та їх опублікування, застосування Президентом права вето тощо. Потребують правового вирішення питання, що стосуються регламенту діяльності парламенту, юридичної техніки законотворення, лобіювання та ін.

Соціальна спрямованість парламенту має виявитися у тісних зв’язках з виборцями, у створенні законодавчих гарантій конституційно проголошених прав і свобод людини, у переборенні індивідуалізму депутатів, прийнятті парламентом своєчасних рішень із найважливіших питань суспільного життя та ін. Журавський В.С. Правове регулювання статусу та діяльності комітетів парламенту // Юрид. вісн. – 2001 - № 1 с. 103 - 107

Сучасний український парламентаризм як відображення

єдності світового європейського цивілізаційного формаційного підходів.

Проблеми українського парламентаризму є чимало: внутрішні та зовнішні, загальносоціальні та юридичні, структурні та функціональні, статус і компетенція, форми та інститути, організація і механізм дії парламенту та ін. Висвітлення цих проблем потребує певного аналізу ідейно-теоретичних і практичних досягнень у їх розв’язанні.

У загальносвітовому аспекті парламент сприймається як політико-правовий і культурний феномен, що є вагомим надбанням світової цивілізації, спадкоємності та розвитку. Підхід до висвітлення проблеми цого становлення та розвитку у цьому аспекті можна назвати цивілізаційним.

Поєднання світового і національного аспектів, цивілізаційного і формаційного підходів дають змогу не відривати розвиток і сучасне функціонування українського парламентаризму від європейського і світового, а розглядати їх в одній площині, хоч і під різними кутами зору.

Парламентаризм у Європі та світі як феномен культури і правового прогресу, а парламент як інститут влади беруть витоки з найпростіших форм представницького управління, що склалися у давнину. Термін “парламент” походить від латинського parlare і означає “переговори”, “співбесіда”, “нарада” – говорити.

Звернімося до змісту поняття парламентаризму. Парламентаризм дуже часто розглядається як сукупність явищ пов’язаних із практикою діяльності парламенту, його процедурами, як сукупність системи понять, що відображають прогресивну роль парламенту і специфіку парламентської діяльності.

На мою думку, поняття парламентаризму може вживатися як у вузькому, так і у широкому розумінні. У вузькому розумінні парламентаризм – це система організації і функціонування вищої державної влади, що характеризується поділом законодавчих і виконавчих функцій за зверхності парламенту, наявності у нього виключних прерогатив і повноважень. У широкому розумінні парламентаризм – це система організації державної влади, яка характеризується вагомою і значною роллю парламенту, передбаченими конституцією можливостями його активного впливу на суспільне життя завдяки наявності демократичних функцій (законодавчої, бюджетної, установчої, контрольної), процедур та механізмів взаємодії з іншими органами державної влади тощо. В поняття парламентаризму в широкому розумінні входить також сукупність поглядів, ідей, спрямованих на утвердження верховної ролі парламенту в системі організації державної влади. Таке визначення парламентаризму передбачає можливість вивчення історії розвитку ідей про парламентаризм, становлення реального парламентаризму як система організації та функціонування вищої державної влади, ролі парламенту в конституційній системі влади, його структурі і характерних рис структурних елементів, зв’язку з елементами державного політичного режиму тощо.

Порівняльний аналіз розвитку вітчизняної і зарубіжної теорії і практики конституціоналізму взагалі і парламентаризму зокрема дає підстави для висновку, що розвиток українського парламентаризму відбувався у загальноєвропейському річищі, на спільних для всього світу і Європи правових цінностях: поділ влади, інституціоналізованість парламентської діяльності, демократичні засади цієї діяльності, демократичні форми впливу парламенту на інші форми державної діяльності.

Запровадження принципу поділу влади, створення сталої моделі відносин парламенту з іншими гілками влади та органами державної влади, запровадження важелів стримувань і противаг, які сприяли створенню балансу між ними, сформували передумови для унеможливлення неконтрольованого перерозподілу владних повноважень та узурпації влади в Україні.

Визначальними характеристиками українського парламентаризму, які лежать у площині цивілізаційнго і інформаційного підходів є трансформація парламенту із органу з формально необмеженими повноваженнями на єдиний орган законодавчої влади з високим рівнем професіоналізму, розвитком аналогічних європейським та світовим законодавчих, контрольних, установчих процедур діяльності парламенту.

Прогресивним кроком у розвитку українського парламентаризму стало вдосконалення виборої системи та перехід до змішаної виборчої системи.

Відбулася зміна поглядів на статус народного депутата і природу депутатського мандата, про що свідчить відмова від його імперативног характеру з усіма наслідками, що звідси випливають. До цих наслідків слід віднести право виборців на дострокове відкликання депутата, який не виправдає довір’я. Запроваджено принцип несумісності депутатського мандата, здійснено перехід до виконання повноважень депутат на постійній основі, надано народному депутату широкі права при прийнятті законодавчих актів, у контрольному, установчому і бюджетному процесах.

Крім прогресивних здобутків українського парламентаризму, виявилися й недоліки, що зумовлюються незавершеністю концепції конституціоналізму: недостатнє обгрунтування ролі та місця парламенту в системі органів державної влади, неврегульованості відносин окремих гілок влади та органів державної влади.

Історичний процес становлення України