5. Зміст самих законів не має суперечити загальногуманним цінностям людства, тобто закон повинен бути правовим (наприклад, закон не може порушувати міжнародно-правових стандартів з прав людини).

6. Державна влада та її органи не вправі ухилятися від виконання обов’язків, покладених на них законом. Це може виражатися, наприклад, у непризначенні виборів в строк визначений законом або в невиплаті заробітної плати працівникам держбюджетної сфери.

7. Органи державної влади не можуть перевищувати своїх повноважень, визначених законом.

8. Діяльність владних органів має провадитися виключно за процедурою, визначеною законом. Будь-яке рішення, прийняте владою з порушенням процедури, має визнаватися недійсним.

Антиподом легальної державної влади є злочинна влада, котра опирається на їй відомі цінності, а не на закони. Класичним прикладом такої влади є більшовицька влада в роки “воєнного комунізму” в Росії.

1.5. Легітимація державної влади

Легітимація державної влади відіграє ще більш важливу роль, ніж легалізація, бо жодна державна влада не може опиратися лише на існування законів, які її проголошують, або на насилля. Щоби бути стійкою, міцною, вона повинна знайти підтримку суспільства, певних груп, впливових осіб. Така підтримка можлива передусім певними діями (в тому числі голосуванням), а також думками, настроями, почуттями. У певних випадках підтримка можлива і бездіяльністю (напри-клад, відмова від оголошеного страйку) і навіть ней-тральним ставленням до представників державної влади. Державна влада завжди намагається поставити себе в таке становище, щоби виключити недовіру до себе і, тим більше, різкий прояв незадоволення. Навіть якщо підтримка населення не особливо цікавить носіїв реальної державної влади (наприклад, в умовах диктатури), вони так або інакше намагаються отримати підтримку впливових сил, чи це каста жреців, офіцерський корпус, вузьке коло впливових осіб, чи це соратники вождя, котрі захоплюються його мудрими рішеннями. Й.В.Сталін, зосередивши в своїх руках фактично всю повноту влади в СРСР, тим не менш у певні періоди шукав підтримку серед членів Політбюро ЦК КПРС.

Елементи легітимації як визнання існуючого порядку управління обгрунтованим, справедливим, таким, що від-повідає істинним інтересам легітимантів (осіб або груп, які підтримують владу), існують за різної широти кола учасників процесу легітимації. Але справжня легітимація державної влади, котра покликана виступати юридичним вираженням суспільства, представником його інтересів, існує лише тоді, коли таку владу підтримують не окремі особи або соціальні та інші групи, а більшість населення даної країни.

На відміну від легалізації легітимація державної влади опирається переважно на внутрішні спонукальні мотиви, внутрішні стимули. Вона пов’язана з комплексом переживань і внутрішніх установок людей. Неможливо нав’язувати легітимацію людям ззовні. Вона створюється відданістю людей даному суспільному порядку (інколи – правлячій особі), який, за уявленням населення тої чи іншої країни, в умовах конкретної історичної епохи виражає основоположні цінності буття (наприклад, порядки родового ладу в минулому або загальнолюдські цінності в сучасній демократичній правовій державі). В основі цього лежить віра людей в те, що їх блага залежать від збереження і підтримання даного порядку, переконання в тому, що він виражає їх інтереси. Тому легітимація прямо пов’язана з інтересами людей, які частіше всього оцінюються ними усвідомлено, але інколи мають і неусвідомлений характер (наприклад, підтримка фашистської влади, в кінцевому рахунку призвела до тяжких бідувань німецького народу).

З часів німецького юриста Макса Вебера (1864-1920 рр.) прийнято розрізняти три “чисті” типи легітимації державної влади: традиційний, харизматичний і раціо-нально-правовий. У сучасному суспільстві переплі-таються різні типи легітимації. Розглянемо кожен із них більш детально.

Традиційна легітимація полягає в пануванні на основі традиційного авторитету, заснована на повазі до традицій, вірі в їх правильність, у те, що влада виражає “дух народу”, відповідає звичаям і традиціям, які вже стали стереотипами свідомості і поведінки. Такий тип легітимації опирається також на тривалу практику її дотримання.

Традиційні способи легітимації пов’язані з особливою роллю релігії. Не тільки в мусульманських країнах, але і в деяких європейських державах існує державна релігія: англіканська церква у Великобританії, євангелічна люте-ранська церква в Данії тощо. Глава держави – монарх повинен належати до державної церкви, у Великобританії він за посадою є її главою і призначає вищих священослужителів. Таке становище монарха придає йому додаткову легітимацію в уявленнях віруючих, особливо прихильників державної релігії.

Харизматична легітимація – це панування, засноване на вірі в унікальні особисті здібності вождя, його виняткову місію. Вона не пов`язана з розумом, розумними судженнями, а нерідко просто відкидає їх. Харизматична легітимність опирається на гамму почуттів, має сенсорну природу. На відміну від традиційної влади, носієм якої може бути і колектив, і індивід, харизматична влада завжди є індивідуальною, але, як і перша, вона бере свої корені в далекому минулому. Віра в надприродну силу боголюдини єгипетського фараона, харизма “доброго царя”, переконання в непереможності імператора Наполеона зміцнювали їх владу. Харизма влади, заснована на відсталих настроях людей була властива комуністичним лідерам Сталіну в СРСР, Кім Ір Сену в КНДР, Мао Цзедуну в Китаї, фашистським вождям Гітлеру в Німеччині, Муссоліні в Італії.

Раціонально-правова легітимація державної влади заснована на сприйнятті інтелектом переконання в розумності існуючого порядку, законів, правил, прийнятих у даному суспільстві для управління ним. Цей вид легітимності є основним у сучасному суспільстві в умовах демократичної правової держави.

Діяльність влади щодо управління країною для неуперед-женої оцінки вимагає часу. Лише через деякий період можлива стійка, міцна, раціональна легітимація державної влади. Але поряд із стабільною легітимацією, пов’язаної з оцінкою довготривалої діяльності державної влади, є кілька способів набуття первісної раціональної легітимації. До таких способів належать