Панування, систематичне насильство, примус — влада антидемократична.

Переконання, авторитет, служіння суспільству, дотримання загальнолюдських цінностей — влада демократична.

Будь-яка державна діяльність потребує керівництва, керівництво — влади, а будь-яка влада — легітимності.

Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією є порушення правових процедур при проведенні виборів або їх фальсифікація. Зловживання легітимною владою, тобто використання її в протизаконних цілях на лихо суспільству і державі, перевищення владних повноважень, є також узурпацією влади.

Легітимність (у широкому розумінні) — це визнання правомірності державної влади населенням і міжнародним співтовариством. Визнання законності її походження і способу встановлення означає одержання владою кредиту довіри з боку народу, згоду народу підкорятися. У вузькому розумінні — це визнання законності влади, утворення її відповідно до процедури, передбаченої правовими нормами.

Класична дефініція визначає суверенітет держави як незалежність державної влади від будь-якої влади всередині держави і за її межами, у внутрішніх і зовнішніх функціях, в її внутрішній і зовнішній політиці.

Принцип лімітації (обмеженості) державної влади логічно випливає з принципу верховенства права – основоположної засади правової держави. Це пояснюється передусім тим, що саме право, правова система “пов’язує” державну владу, ставить її в певні рамки.

Легітимність державної влади тісно пов’язана з її легальністю. Термін "легальний" походить від латинського “legalis” і означає “законний”.

У сучасних умовах юридичне поняття легальності державної влади означає встановлення, визнання, підтримку даної влади законом, передусім конституцією. Словом, влада має опиратися на закон. Але при цьому необхідно врахувати два моменти. По-перше, конституції можуть бути прийняті, змінені й відмінені різними способами. У багатьох країнах створені внаслідок військових переворотів військові чи революційні ради декретом відміняли конституції й нерідко без яких-небудь особливих процедур проголошували нові тимчасові конституції. По-друге, інколи конституції і закони, прийняті відповідно до встановлених процедур, за своїм змістом легалізували відверто тоталітарну владу. Такими були радянські конституції, конституційні закони гітлерівської Німеччини, расистське законодавство ПАР (до 1994 р., коли була прийнята тимчасова конституція).

Легітимація державної влади відіграє ще більш важливу роль, ніж легалізація, бо жодна державна влада не може опиратися лише на існування законів, які її проголошують, або на насилля. Щоби бути стійкою, міцною, вона повинна знайти підтримку суспільства, певних груп, впливових осіб. Така підтримка можлива передусім певними діями (в тому числі голосуванням), а також думками, настроями, почуттями. У певних випадках підтримка можлива і бездіяльністю (напри-клад, відмова від оголошеного страйку) і навіть ней-тральним ставленням до представників державної влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

3. Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.

4. Закон України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 29. — Ст. 377.

5. Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №24.— Ст. 170.

6. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168

7. Закон України від 27 березня 1991 р. № Ш-ХІІ «Про підприємства в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. - № 24. — Ст. 272.

Монографічна, наукова та інша література

1. Байтин М.И. Государство и политическая власть. — Саратов, 1972.

2. Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. — К., 2000.

3. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посіб. — К.,2000.

4. Брегеда А. Політологія. — К., 1999.

5. Бурлацкий Ф., Мушинский В. Народ и власть. — М., 1986.

6. Дзюбко І.С., Левківський К.М., Андрущенко В.П. та ін. Політологія. - К.: Вища шк., 2001.

7. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2000.

8. Кейзеров Н.М. Власть и авторитет. — М., 1973.

9. Коментар до Конституції України. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996.

10. Конституційне право України: Підручник. - Видання друге, доповнене / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2000.

11. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Є. Історія держави і права України. - Львів, 1996.

12. Основи політології: Курс лекцій / Ф. Кирилюк та ін. — К., 1995.

13. Політичний енциклопедичний словник. — К., 1997.

14. Політологія / За наук. ред. А. Колодій. - К., 2000.

15. Рудич Ф. Політологія. Курс лекцій. — К., 2000.

16. Сиренко В.Ф. Интересы — власть — управление. — К. 1991.

17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Харків: Консум, 2001.

18. Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

19. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. — К., 1995

20. Алексеев С.С. Государство и право. –М.: Проспект, 1993.

21. Венгеров А.Б. Теория государства и права. –М.: Юрист, 1994.

22. Коваленко А.И. Теория государства и права. –М.: 1994.

23. Общая теория права и государства / Под ред. В. В. Лазарева. –М.: Юрист,