Вступ

Життя

Походив з аристократичної сім'ї, що брала активну участь у політичному житті Афін (рід його батька Аристона походив від міфічного царя Кодру; серед предків матері, Периктіони, законодавець Солон; після перемоги спартанців у Пелопонеській війні дядько Платона, Хармід, стає одиним із Десятьох ставлеників Лісандра в Пиреї у 404-403 рр., Критій - один із Тридцятьох тиранів у Афінах).

Одержав гарне, традиційне для аристократичного юнака, виховання. У юності слухав софіста гераклитовської орієнтації Кратила, в 20 років познайомився з Сократом, почав регулярно відвідувати його бесіди і відмовився від реальної політичної кар'єри. Відрізнявся крайньою сором'язливістю і замкнутістю. Після смерті Сократа в 399 р. Платон їде в Мегари. Бере участь у Корінфській війні, у походах у Танагру (395) і Корінф (394). У 387 відвідує Південну Італію, Локри Епізефирські - батьківщину найдавніших записаних законів Залевка (з Локр походить піфагорієць Тімей, ім'ям якого названий знаменитий діалог Платона, подорож взагалі замислювалася насамперед заради знайомства з піфагорійцями). У Сицилії (Сіракуза), він знайомиється з Діоном, наближеним правителя Сіракуз Діонісія I (Старшого). Після повернення із Сицилії (387) заснував в Афінах свою філософську школу - Академію. Знайомство з Діоном та прихильне ставлення останнього до вчень Платона сприяло тому, що в 367-366 і 361 Платон здійснив ще дві поїздки до Сицилії.

Школа Платона

Існування суспільних гімназій, які концентрувалися на заняттях науками й ораторським мистецтвом було традицією в Афінах 5-4 ст.; «школа Платона», мабуть, формувалася поступово, за назвою гімназія вона також стала іменуватися Академією. До неї, зокрема, належали: племінник Платона Спевсип, що став на чолі Академії після смерті Платона. Ксенократ - третій схоларх Академії, знаменитий математик і астроном - Евдокс Книдский, що залишався на чолі школи під час другої поїздки Платона в Сицилію. У 366 в Академії з'являється Аристотель і залишається там аж до смерті Платона.

Літературна діяльність Платона

Свої міркування про державу Платон у невідомій нам формі оприлюднив ще до 392 (коли були поставлені «Жінки в народних зборах» Арістофана, що містять пародію на проект платонівської держави). Писати він почав у поширеному на початку 390-х рр. жанрі судової промови. У центрі «Апології Сократа» (392) - першому закінченому тексті Платона що дійшов до нас - проблема несумісності індивідуальної чесноти й існуючого державного устрою. Він пише також промови, що ввійшли потім у діалоги «Менексен», «Федр», «Бенкет». Поступове оформлення «школи Платона» у 2-й половині 380-х рр. дозволило йому знайти адекватну літературну форму - діалоги. Свої діалоги, як зазначає Ніцше, Платон писав не з метою навчання чи виховання, а тільки для того, що людина, навчена цим вченням, змогла їх пригадати (можливе пояснення можна знайти в діалозі Федр). Тобто, існування Академії, яка проіснувала майже 1000 років, є передумовою. В його діалогах він, в більшості випадків, змушував Сократа дискутувати із різними партнерами на певні теми.

Перший такий діалог, що продовжив тему справедливості й держави, - «Протаґор»; тема політики об'єднана тут із темою виховання. Після цього Платон, завершивши «Бенкет», пише «Федона», починає роботу над «Державою», (вже як над переказаним діалогом), створює «Євтидема», «Харміда» і «Лисида». Всі ці діалоги розраховані на широке коло слухачів.

Проте, паралельно з цим (починаючи приблизно з «Федона») в Платонівській Академії обговорюються окремі теми, що мають інтерес переважно для членів гуртка (у «Федоні» - чотирьох доказу безсмертя душі). У річищі цієї тенденції з'являються діалоги «Менон» (де підкреслюється значення математики), «Кратил» (з його навчанням про природу імені) і «Теетет», де вперше декларується перехід до прямої драматичної форми діалогу.

З початку 380-х рр. в Академії розвивається (за участю або під впливом самого Платона) літературна творчість інших членів платонівського гуртка, що також пишуть або діалоги в основі яких переказ («Суперники», «Еріксій»), або використовують пряму драматичну форму («Клитофонт», «Лахет», «Алкивіад I», «Феаг», «Гипій Менший», «Іон», «Євтифрон»). Такі тексти, створені Платоном і його школою до початку 360-х років.

Між 2-гою і 3-тьою сицилійськими подорожами Платон завершує «Державу», починає «Закони» і пише діалог «Парменід».

Після 3-й Сицилійської подорожі в Платона виникає задум монументальних трилогій, однак здійснити вдається їх тільки частково: «Тімей», «Критій» (не завершений), «Гермократ» (не написаний), «Софіст», «Політик» (не написаний). Сократ перестає бути головним учасником бесіди («Тімей» - монолог піфагорійця Тімея про створення світу і людини, «Критій» - монолог Критія про Атлантиди), а в «Законах» Сократа взагалі немає. Єдиний традиційний сократичний діалог цього періоду - «Філеб» (під іменами Філеба і Протарха Платон ввів Євдокса й Аристотеля). З загибеллю Діона (у 354) пов'язане написання VII Листа - першої у європейській літературній традиції автобіографії.

Одночасно невідомі нам учні Академії пишуть «Гипія Більшого», «Гіпарха», «Сизифа», «Міноса», «Демодока» і ряд листів, а також «Про чесноту» і «Про справедливість». Платон розвинув основні тенденції попередньої філософії: протиставлення божественної і людської мудрості, навчання про безсмертя душі та про належне виховання філософа (оскільки душа не бере з собою на той світ нічого, крім «виховання і способу життя»), Парменідовське протиставлення світу справжнього буття й закону світу становлення і думки; переконання в необхідності «виховувати людей» (що беруть початок від софістів та Сократа), а також увага до походження держави і права.

Вчення про душу і державу

Платон порівнює людську душу з колісницею, у якій запряжені білий і чорний коні (шляхетний і низинний початок у людині), керовані возничим (розумом). Коли возничему вдасться смирити