До функцій постійних комісій також віднесено обговорення інших питань, включених до порядку денного роботи парламенту. В багатьох країнах утворюються постійні комісії, діяльність яких пов'язана з функціонуванням самого представницького органу: з питань процедури і регламенту, депутатської етики тощо. Нерідко постійні комісії здійснюють функції зв'язку з міністерствами та контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Тому не дивно, що постійні комісії мають спеціалізований характер, а їх предметна компетенція в цілому відповідає загальній структурі уряду.

Значними відмінностями в цьому відношенні характеризуються постійні комітети палати громад парламенту Великої Британії. Чи не єдиною їх функцією є відповідна участь у законотворчості. Ті п'ять-вісім комітетів, що утворюються на кожній сесії, не мають спеціалізованої компетенції, позначаються першими літерами алфавіту. Характеристика цих комітетів як постійних є досить умовною через те, що їх склад змінюється кожного разу після передачі туди нового законопроекту, а постійними залишаються лише голови комітетів. У такий спосіб забезпечується професійний підхід до законотворчості, адже депутати спеціалізуються з різних питань, і це, звичайно, враховується при формуванні конкретного складу постійного комітету.

Кількість постійних комісій в парламентах різних країн помітно різниться: від 6 в кожній з палат парламенту Франції до 24 в бундестазі Німеччини. В окремих країнах число постійних комісій зафіксовано в конституції, в інших це зроблено в парламентських регламентах. Проте в ряді країн комісії створюються в такий кількості, яку сам парламент і контролююча його партійна більшість вважають доцільною.

3. Компетенція парламентів

Вивершеному аналізу парламентаризму сприяє розгляд форм закріплення компетенції представницьких органів, а також змісту відповідних повноважень. Згідно з принципом розподілу влад, парламенти визначаються як носії законодавчої влади. "Всі встановлені тут (у конституції - О.Б.) законодавчі повноваження належать конгресу Сполучених Штатів," - сказано в ст. 1 американської конституції. Ця ідея в тій чи іншій формі викладена в основних законах практично всіх розвинутих країн.

Сучасна конституційна теорія та практика не визнає парламенти верховними органами влади. Їм не надається якість повновладдя, правомочність розглядати і вирішувати будь-яке питання, що належить до відання держави. З огляду на цю теорію це б суперечило ідеї установчої влади. Адже всі повноваження парламентів належать їм не з якогось власного права, а завдяки фіксації в конституціях, котрі і наділяють представницькі органи відповідною компетенцією. З іншого боку, оцінка парламентів як повновладних органів суперечила б змісту принципу розподілу влад. Як зазначалось, за цим принципом влади не тільки розподілені і врівноважують одна одну, а й рівні. Не відповідала б ця оцінка реаліям державно-політичного життя.

Характеризуючи форму закріплення і зміст парламентської компетенції, слід в першу чергу зазначити, що вони певною мірою пов'язані з побудовою представницьких органів. Зокрема, бікамералізм парламентів зумовлює наявність повноважень у кожної з палат і, як правило, нижні палати відіграють більш значну і навіть домінуючу роль в реалізації цих повноважень. Разом з тим є парламенти, де повноваження палат не тільки зрівняні, айв цілому рівні. До них слід віднести представницькі органи Італії, Румуні, США та ряду інших країн. Зокрема обидві палати американського конгресу мають, у принципі, однакові законодавчі повноваження, за винятком того, що білі (законопроекти) з фінансових питань можуть бути внесені тільки в палату представників.

Іноді кожна з палат має свої особливі, притаманні тільки їй повноваження. Наприклад, сенату конгресу США належить виключне право давати "пораду і згоду" на кандидатури, що пропоновані президентом на цілий ряд посад, а також на ратифікацію міжнародних угод. Якщо ніхто з кандидатів у президенти не забезпечить собі більшості голосів вибірників, його обрання здійснюється палатою представників. За таких самих обставин сенат обирає віце-президента. Палата представників має право притягувати до відповідальності в порядку імпічменту президента та деяких інших вищих посадових осіб, а правом розглядати справи, порушені в такому порядку, наділений сенат. Наявність особливих повноважень у кожної з палат характеризує і деякі парламенти з нерівноправними палатами.

Зміст компетенції парламентів зумовлює характер їх функцій, тобто напрямів їх діяльності. До парламентських функцій відносять: законотворчість, прийняття бюджету і контроль за діяльністю органів виконавчої влади. В Україні до парламентських функцій відносять також законодавчу, контрольну, установчу та представницьку функції.

Законодавча функція парламенту України реалізується перш за все суб'єктами законодавчої ініціативи.

Відповідно до ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Законопроекти, визначені Президентом України як не-відкладні, Верховна Рада України розглядає позачергово.

Такі законопроекти мають бути терміново включені Верховною Радою України до порядку денного її сесії і розгляну-ті у пріоритетному порядку - раніше від інших законопроектів - на всіх стадіях законодавчого процесу відповідно до процедури, встановленої Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Проект закону проходить певні стадії, із сукупності яких складається законодавча процедура. Це такі стадії:—

розробка, внесення і відкликання законодавчих законопроектів;—

підготовка та попередній розгляд законопроектів;—

розгляд законопроектів Верховною Радою;—

загальні положення щодо розгляду законопроектів;—

порядок розгляду законопроектів у першому читанні;—

порядок розгляду законопроектів у другому читанні;—

порядок розгляду законопроектів у третьому читанні;

— підписання та опублікування прийнятих законів;—

внесення змін і доповнень, скасування законів.

За ст. 94 Конституції України прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

На другому етапі розвитку парламентаризму в Україні законодавча функція відіграє особливо важливу роль. Це пояснюється тим, що, з одного боку, необхідна міцна правова база для підтримки економічних реформ, які проводяться