Не меншого значення для подальшого розвитку парламентаризму в Україні має вдосконалення контрольної функції Верховної Ради України. На жаль, Конституція України визначає лише основні форми здійснення контрольної функції Верховної Ради України

Між тим згідно з розділом VI "Парламентський контроль Верховної Ради України" Регламенту Верховної Ради парламент відповідно до встановлених Конституцією повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за виконанням загальнодержавних програм, а також за посадовими особами, яких вона обирає, призначає або затверджує.

Щодо здійснення контролю з боку комітетів, то контрольні функції цих органів парламенту з достатньою повнотою не закріплені в Законі про ці органи, який не приведений у відповідність з новою Конституцією.

При цьому контрольна функція є дієвою тоді, коли вона здійснюється у межах конституційної законності. Між тим у деяких випадках помітне прагнення парламенту підмінити законність принципом доцільності.

Безумовно, не всі проблеми подальшого розвитку парламентаризму в Україні визначені. Адже Україна - молода держава, і вона лише опановує ази становлення парламентаризму, для її сучасної політичної системи характерне винекнення багатьох нових явищ і інститутів (розвиток системи політичних партій; посилення значення виборів, референдуму, масового електорату; зміна у статусі депутата і зростання його залежності від партій; поява, поряд з пресою, інших засобів масової інформації тощо).

Значно розширюються підходи до аналізу взаємовідносин основних конституційно - правових інститутів з більш широкою категорією - системою правління. Це дає можливість говорити про парламентаризм у широкому розумінні, розглядаючи роль парламенту в політичній системі, в його взаємовідносинах із суспільством та його інститутами. У такому розумінні парламентаризм є там, де парламент відіграє істотну роль у функціонуванні всього механізму політичної влади.

Парламентський контроль здійснюється за виконанням програми діяльності уряду шляхом проведення Дня Уряду України, а також з питання відповідальності Кабінету Міністрів України. Контрольні повноваження заслуховуються щодо Автономної Республіки Крим, зокрема це стосується дострокового припинення повноважень Верховної Ради автономії відповідно до п. 28 ст. 85 Конституції України.

Згідно з п. 35 ст. 85, п. 5 ст. 88 Конституції України Верховна Рада України та її Голова призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України; затверджує кошторис парламенту та структуру його апарату, організовує його роботу.

Установча функція парламенту безпосередньо реалізується шляхом утворення власних органів Верховної Ради України, а також державних органів, передбачених Конституцією України.

Щодо першої групи органів.

Перш за все на першій після виборів сесії формуються органи парламенту. Незважаючи на те, що процедура пленарного засідання Верховної Ради України першої після чергових виборів народних депутатів сесії парламенту визначена у Регламенті Верховної Ради України від 27 липня 1994 р., кожне засідання має свої особливості. Це стосується і процедури проведення першого після виборів 31 березня 2002 р. пленарного засідання першої сесії Верховної Ради України четвертого скликання.

Перш за все одразу після оголошення результатів виборів по новому формувався склад Підготовчої депутатської групи на основі Положення про Підготовчу депутатську групу. Оскільки вибори народних депутатів України проводилися за змішаною пропорційно-мажоритарною системою, формування групи здійснювалося окремо від кількості депутатів, обраних по одномандатних округах, і окремо - від політичних партій. Серед цих функцій також називають зовнішньополітичну і судову. Останні дві функцій парламентів мають, по суті, супутнє значення.

Конституції передбачають лише окремі, вузькі форми участі представницьких органів у зовнішньополітичній діяльності держави. Парламенти, як правило, не беруть участі в оперативному вирішені проблем зовнішньої політики. Аналізуючи їх відповідні повноваження, слід виділити визнане основними законами багатьох країн право схвалювати укладені міжнародні договори і угоди. Проте ці повноваження аж ніяк не обмежують міжнародно-договірну практику виконавчої влади, а саме парламентське схвалення в більшості випадків має суто формальний характер.

Більш суттєвим є право парламентів на ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів або на участь в цьому процесі, закріплене в конституціях цілого ряду країн. Відповідні процедури, що застосовуються до найважливіших міжнародних договорів, ставлять діяльність з укладання таких договорів у залежність від їх сприйняття парламентом. До зовнішньополітичних повноважень парламентів треба також віднести їх право оголошувати війну і укладати мирні угоди. В цілому ж парламенти стоять осторонь активної діяльності з формування і здійснення зовнішньої політики. Цю діяльність віднесено до повноважень вищих органів виконавчої влади.

До компетенції парламентів деяких країн входять певні судові повноваження. У Великій Британії представницький орган у випадках так званих злочинів проти парламенту або порушення парламентських привілеїв та імунітетів нерідко бере на себе прямі судові функції. Зокрема, палата громад британського парламенту має право притягувати до відповідальності у відповідних випадках як своїх членів, так і сторонніх осіб. За її рішенням для депутатів можуть бути визначені такі покарання, як відсторонення на деякий час від роботи в парламенті або взагалі виведення з його складу.

Однак найважливішими парламентськими повноваженнями судового характеру є повноваження, пов'язані з відповідальністю посадових осіб у порядку імпічменту та інших подібних процедур. Активними учасниками цих процедур є представницькі органи.

Для характеристики компетенції парламентів важливе значення має оцінка змісту конституційно-правового статусу самих парламентаріїв. Практично у всіх розвинутих