Конституційно-правова характеристика Норвегії

Норвегія – конституційна монархія. Виконавча влада належить королеві, який формально наділений значними повноваженнями: призначає уряд, очолює озброєні сили, оголошує війну, укладає мир, користується правом вето і ін. Проте розвиток буржуазної демократії і державного права в Норвегії привів до того, що фактично виконавчу владу в країні здійснює державна рада [уряд], а король лише скріпляє своїм підписом його вирішення. Стортинг [парламент] – найвищий орган законодавчої влади країни. Він складається з 165 депутатів, що обираються на 4 роки на основі пропорційної системи, і не може бути розбещений достроково. Виборчим правом користуються громадяни Норвегії, що досягли 18 років.

Стортинг – однопалатний парламент, якщо виходити з ладу виборів в нього [всі депутати обираються одночасно]. 125 депутатів [3/4 складу Стортингу] утворюють Одельстінг [нижня палата], 41 депутат – Лагтінг (верхня палата). Законопроекти спочатку розглядуються в Одельстінге, а потім в Лагтінге. Якщо після двократного обговорення в палатах не удається досягти єдиної думки відносно законопроекту, то він виноситься на пленарне засідання Стортингу. Вирішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували 2/3 депутати. Основна частина роботи Стортингу проводиться в 12 постійних комітетах, завданням яких є вивчення пропозицій уряду і парламентських фракцій. Стортинг, одельстинг і лагтинг обирають кожен свого президента і віце-президента. Вони утворюють президентську раду Стортингу, що полягає, таким чином, з 6 членів парламенту. Згідно Конституції 1814 року, президент Стортингу – друга після короля особа в державі. Крім того, депутати обираються в Саметінг, найвищий орган народності саамів.

Норвегія є учасницею НАТО і асоційованим членом Західного союзу, здійснює широку співпрацю з іншими державами і, перш за все, країнами Північної Европи. Ними створений, наприклад, єдиний ринок робочої сили, здійснюється широка співпраця в області страхування. У 1960 р. Норвегія стала членом Європейської асоціації вільної торгівлі ЕАСТ. У 1994 р. країнами-членами ЄС і ЕАСТ було підписаний Договір про створення єдиного Європейського економічного простору [ЄЕП]. На референдумі, проведеному в листопаді 1994г., норвезькому уряду удруге не удалося отримати підтримку населення країни в питанні приєднання до Європейського Союзу [перший референдум про вступ Норвегії в ЄС відбувся в 1972г. і також мав негативний результат]. Норвегія виділяє близько 1% від валового національного продукту на надання допомоги бідним країнам світу. Частково норвезькі засоби прямують безпосередньо в країни-одержувачі, частково розподіляються через різні органи ООН.

Велике значення для міжнародного авторитету Норвегії має Нобелівська премія миру. Рішення про її присудження приймається незалежним норвезьким Нобелівським комітетом, члени якого призначаються Стортингом. Вперше Нобелівська премія миру була присуджена в 1901г., а її лауреатом став швейцарець Анрі Дюнан, засновник Червоного Хреста. У числі лауреатів цієї премії останніх років – Мартін Лютер Кинг, Михайло Горбачов, Нельсон Мандела, Фредерік Біллем де Клерк, Ясир Арафат, Іцхак Рабін, Шимон Перес. Нобелівська премія вручається щороку 10 грудня.

У Норвегії всі громадяни полягають членами державних фондів страхового і пенсійного забезпечення, що охоплюють надання медичній допомозі, здобуття пенсії через старість і інвалідності, поліпшення умов життя сімей, що мають дітей. Більше 90% дітей в Норвегії відвідують державні школи, навчання в яких безкоштовне.

Перші записи норвезьких правових звичаїв відносяться до XII ст|ст.| До цього часу вся територія країни, що хоча і вважалася|лічила| вже єдиним королівством, була поділена на чотири тинга| - об'єднання кланів зі|із| своїми зборами|зібраннями| представників кланів, стійкими правовими і іншими звичаями і ін. Збірки|збірники| правових звичаїв два з|із| цих об'єднань - "Закони гулатинга|" [1150 р.] і "Закони фростатинга|" [1190 р.] збереглися до наших днів майже повністю|цілком| і є|з'являються| важливими|цінними| документами з історії середньовічного права.

На основі цих збірок в період правління короля Магнуса, що прозвав "покращувачем законів", був виданий перший загальнонаціональний звід "Закон землі" [1274 - 1276 рр.], в якому регулювалися питання, що відносяться до правового положення церкви, викладалися норми кримінального, земельного і торгівельного права. Дія цього зводу законів була поширена на території, що належали у той час Норвегії, - Гренландію, Фарерськие, Оркнейськие і острови Шетландськие. На додаток до "Закону землі" був виданий і "Закон міст" [1276 р.], що замінив місцеві міські збірки звичаїв загальнонаціональними правилами торгівлі і мореплавання. Обидва ці збори законів, що кодифікують, в цілому зберігали свою дію на території Норвегії впродовж декількох століть, хоча окремі їх положення нерідко з часом замінювалися новими законами.

Після завоювання Норвегії Данією в 1380 році, розвиток норвезького права опинився під сильним впливом данських правових традицій, оскільки більшість суддівських посад в Норвегії зазвичай займали данці і оскільки вирішення, винесені місцевими судами, підлягали оскарженню до Верховного суду Данії. Та все ж, хоча на початку XVI ст Норвегія перетворилася майже на рядовую данську провінцію, її правова система завжди залишалася достатньою мірою самостійному, і данські королі, що вважалися одночасно і королями Норвегії, видавали для неї окремі закони, інколи, правда, що збігалися із законами, виданими для Данії. У 1602 - 1604 рр. для Норвегії був підготовлений і виданий "Звід законів короля Крістіана IV", що був, по суті, новою редакцією законодавчих збірок Магнуса, - "покращувача законів" - в перекладі з древненорвежского на мову того часу і з включенням всіх пізніше за видані для Норвегії законодавчі акти.

Дійсно радикальна реформа всього законодавства була здійснена в 1687 р. з|із| виданням "Норвезького зводу|зведення| законів короля Крістіана V" в шести книгах. Він охопив