Мусульманське право

За ступенем збереження мусульманського права сучасні пра-вові системи країн Арабського Сходу можна класифікувати в такий спосіб.

1. Правові системи, які широко застосовують мусульманське право (Саудівська Аравія, Іран, Пакистан). У конституціях і за-конах проголошено про вірність принципам ісламу. Так, Кон-ституція Ірану 1979 p. проголосила країну «ісламською респуб-лікою». Більшість законодавчих розпоряджень складені відповідно до догм шаріату. Введені суворі покарання за порушення його положень. По суті, шаріат має вищу юридичну значущість, ніж закон і навіть конституція.

2. Правові системи, які звузили сферу дії мусульманського пра-ва, але залишилися вірними його основним канонам (Йєменська Арабська Республіка, Лівія, Пакистан, Судан). Ці країни біль-шою мірою зазнали впливу правових систем континентального і англо-американського типу. Водночас вони не зберегли вірність Корану та іншим джерелам мусульманського права, більш того, прагнуть розширити їх вплив. Спостерігається своєрідний рене-санс ісламської правової культури, повернення до традиційних ісламських цінностей. Наприклад, у Лівії на початку 1977 p. Коран було проголошено «законом суспільства», що заміняє конститу-цію. У Пакистані в 1977 p. була створена Рада ісламської ідеоло-гії з метою приведення поточного законодавства у відповідність із шаріатом. Конституція Судану 1985 p., поряд зі звичаєм, роз-глядає мусульманське право як основне джерело законодавства. З 1975 p. Йєменська Арабська Республіка відповідно до консти-туції, розпочала кодифікацію норм мусульманського права, ство-ривши з цією метою спеціальну комісію. У цій групі країн збері-гають своє значення й ісламські суди.

3. Правові системи, які зазнають помірного впливу мусульман-ського права (Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн, Кувейт — країни Перської затоки). Конституції цих країн закріплюють мусульманське право як основне джерело законодавства. Прикладом цього може бути ст. 7 Конституції Об'єднаних Араб-ських Еміратів. Однак вплив мусульманського права на правові системи обмежується низкою норм кримінального кодексу (на-приклад, покарання за вживання спиртних напоїв у криміналь-них кодексах Кувейту 1960 p. (із доповненнями 1964 p.) і Бах-рейну 1976 p.), а також регулюванням правового становища іма-мів мечетей, організації хаджу та ін.

4. Правові системи, які зберегли мусульманське право лише для регулювання окремих сторін суспільного життя — головним чином особистого статусу і релігійних установ. Це найчисленніша група арабських країн — Єгипет, Сирія, Ірак, Ліван, Марок-ко, Йорданія, Алжир та ін. У них, як правило, конституційне встановлено, що главою держави може бути лише мусульманин, а мусульманське право є джерелом законодавства. Однак галузь дії мусульманського права обмежена. Перевага віддається нор-мативно-правовим актам держави, які регулюють широкі сфери суспільних відносин. Вони складені не без запозичень норм романо-германського і англо-американського права. Проголошення ісламу державною релігією покликано підкреслити, що держава шанує ісламську релігію, яка сповідується більшістю населення, й у загальній формі заявляє про свою прихильність певним іс-ламським традиціям, які входять до складу культурної спадщи-ни народу. У цих країнах мусульманські суди розглядають спра-ви (на основі норм мусульманського процесуального права) лише для вирішення суперечностей, пов'язаних з відносинами «осо-бистого статусу».

5. Правові системи, які майже цілком відмовилися від засадних інститутів мусульманського права, але ще зазнають його загально-го впливу, головним чином, у галузі шлюбно-сімейних відносин (Туніс, Йемен). У галузі шлюбно-сімейних відносин законодав-че заборонена полігамія, встановлені рівні права жінки і чолові-ка. Мусульманські суди ліквідовано.

6. Правові системи, які майже не зберегли впливу мусульман-ського права (Туреччина) Конституція Туреччини 1982 p. прого-лосила республіку демократичною, світською і соціально-правовою державою. Відсутні мусульманські суди. Шаріат зберіг свій вплив у цивільному суспільстві.

Зазначений поділ правових систем на групи — залежно від ступеня зберігання в них мусульманського права — є умовним. Межі між цими групами рухливі.

Мусульмансько-правова доктрина

Як уже згадувалося, мусульманське право у традиційному вигляді майже не збереглося. Воно втілюється в сучасну правову систему мусульманських країн головним чином за допомогою доктрини, яка бере ідеї з ісламської релігії, що постійно розви-вається. Завдяки релігійно-правовій свідомості мусульманина ця доктрина втілюється в нормативно-правові акти і впроваджу-ється у правозастосовний процес.

Мусульмансько-правова доктрина стала основним джерелом права в процесі його розвитку і формування. Раніше відзначало-ся, що мусульманське право створювалося богословами і право-знавцями різних шкіл-толків, які при спільності відправних по-зицій формулювали незбіжні норми в процесі вирішення схо-жих питань. Незважаючи на те що таке різночитання не сприяло оформленню єдиної системи загальнообов'язкових юридичних норм, різні толки конкурували, але співіснували один з одним навіть у межах однієї провінції і великого міста. Саме їх інтерпретаційна діяльність впливала на створення більшої частини чинного мусульманського права в рамках доктрини.

Нині мусульмансько-правова доктрина в деяких країнах за-лишається головним джерелом права. Це Саудівська Аравія, Оман, деякі князівства Перської затоки. У більшості арабських країн вона відіграє роль формального джерела права лише в окре-мих випадках.

Наприклад, через відсутність норми сімейне законодавство Єгипту, Сирії, Йорданії, Судану, Лівану дозволяє судді застосо-вувати «найбажаніші висновки тлумачення Абу Ханіфи». Зако-нодавство Сомалі у такому разі рекомендує керуватися поло-женнями шафіїтської школи, законодавство Марокко, Кувейту, Лівії — висновками маликитського тлумачення. Оскільки в Ку-вейті право «особистого статусу» здебільшого не кодифіковано, правова доктрина визнається провідним джерелом цієї галузі права. Постанови Верховного суду Саудівської Аравії 1928 і 1930рр. зобов'язували суддів у своїх рішеннях додержуватися висновків ханбалитського тлумачення з обов'язковим перелічен-ням праць муджахідів, із яких ці норми запозичено. Конститу-ція Ірану в ст. 167 прямо вказує, що, у разі знаходження суддею необхідної норми в законі, йому наказується сприймати поло-ження авторитетних праць і фетв (висновків, юридичних виснов-ків) муджахідів. Таке саме розпорядження для судів встановлено і в Лівії.

Однак у більшості випадків