Оригінальністю характеризується у США право справед-ливості. Адже компетенція судів справедливості необхідна тоді, коли загальне право не надає ніяких засобів для ви-рішення питання. Наприклад, оскільки чоловік і жінка роз-глядались як одна особа у цивільних правовідносинах, то правом не передбачалася можливість висування ними позо-ву один одному. А тому до створення прецеденту ці справи розглядалися на підставі права справедливості [ 74; 36].

У США, як і в Англії, головне джерело права становить судова практика. Проте остання відіграє іншу роль у ство-ренні прецедентів. На відміну від англійського Апеляційно-го суду і палати лордів, вищі суди США (Верховний суд США і верховні суди штатів) не вважають себе зобов'язани-ми власним прецедентам і можуть, таким чином, змінити свою практику. Окрім того, у співвідношенні федеральної судової системи і системи штатів діє аналогічний принцип, що і при співвідношенні федерального права і права штатів. А саме, суди штатів мають абсолютну компетенцію, а у фе-деральні суди можна звертатися тільки тоді, коли Конститу-цією США або законом Конгресу ці суди визнано компе-тентними [ 65; 7 ].

Традиційно у США склалися дві самостійні судові систе-ми. До кожної з них можна звертатися у певних випадках, як до суду першої інстанції. Федеральні суди здебільшого по-діляються на дві групи. Першу становлять тради?ійні феде-ральні суди (їх ще називають федеральними судами загального права). Ці суди діють як окружні, їх рішення можна оскаржити в апеляційних судах, а рішення останніх - у Вер-ховному суді США. Крім цієї системи існують спеціальні федеральні суди. До того ж кож-ний штат має свою власну судову систему. В одних штатах вона є двоступеневою, в інших - триступеневою. У більшо-сті штатів судову систему очолює Верховний суд штату, який може створювати ще й спеціальні суди штатів, напри-клад у справах неповнолітніх, у справах спадку, сільські, по-ліцейські суди і т. ін. У десяти штатах існують особливі суди справедливості.

Отже, за структурою американське право належить до сім'ї загального права, тобто формується судовою практикою у вигляді прецедентів, поділяється на федеральне і право окремих штатів. Цей поділ неминуче ви-кликає питання: вирішення тієї чи іншої справи перебуває у підвідомчості федеральних властей чи штатів, і загальне право існує в межах всієї федерації чи окремих штатів?

Важливим джерелом права у США виступає також закон. Усі закони США поділяються на федеральні та закони шта-тів. Особливе місце серед перших належить Конституції США. Остання становить акт, яким передбачено не тільки конституційний устрій країни, а й проголошено сам факт створення держави і суспільства. Виходячи з ідей природно-го права і суспільного договору вона урочисто встановлює межі повноважень федеральних органів, їхні взаємовідноси-ни зі штатами й громадянами. Ці межі, деталізовані перши-ми десятьма поправками, створюють Декларацію прав аме-риканського громадянина. Існування писаної Конституції, що акумулює Декларацію прав, - один з елементів, яким від-різняється американське право від англійського. До того ж у США діє принцип судового контролю за конституційністю законів і застосуванням норм права.

3. 3. Право інших країн англосаксонської правової сім'ї

Право Австралії у своєму формуванні зазнало впливу англійського загального права. Британськими властями бу-ло офіційно проголошено, що норми загального права і пар-ламентські акти, які діяли в Англії станом на 25 липня 1828 р., підлягають обов'язковому застосуванню в існуючих на той час колоніях. Це призвело до того, що хоча згодом Австралія й набула можливості самостійно формувати свою правову й судову системи, але постановам палати лордів та інших англійських апеляційних інстанцій майже завжди надавалася перевага перед рішеннями австралійських судів. Лише за останнє десятиліття австралійське загальне право стало розглядатися як самостійна система права, головним джерелом якої визнаються сформоване у судових рішеннях загальне право і законодавчі акти.

Австралійське загальне право, на відміну від законодав-ства, є єдиним для всіх шести штатів і двох (Північної і Австралійської столичної) територій Австралії. Єдність його забезпечується Верховним судом Австралії, рішення якого з питань загального права, що приймаються за скарга-ми на постанови суду будь-якого штату, обов'язкові для всіх судів Австралії. Таким чином, силу прецеденту мають тіль-ки рішення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів і територій. Їх зобов'язані наслідувати всі нижчі су-ди, хоча самі верховні суди в Австралії ніколи не вважали себе пов'язаними своїми раніше прийнятими рішеннями [ 67; 287 ].

Що стосується законодавства Австралії, то воно складає-ться із законів, що приймаються парламентом Австралій-ського Союзу і окремих штатів. Компетенція Союзу і штатів розмежована Конституцією в такий спосіб, за яким переваж-на частина суспільних відносин регулюється законодав-ством штатів. Чинна нині Конституція Австралії знає також загальну компетенцію Союзу і штатів, а тому передбачає, що в разі протиріч у законодавстві Союзу і штатів перевага надається законодавству Союзу. Так, предметом регулювання союзним законодавством є питання юрисдикції судів, найму і звільнення з роботи, пенсійного забезпечення, шлю-бу та його розірвання, банківської, авторської справи тощо. А законодавством штатів регулюється право земельної влас-ності, договірне право, відповідальність за скоєння шкоди тощо.

Незалежна Ірландська правова система була започатко-вана створенням у 1921-1922 рр. самостійної Ірландської держави. До цього в Ірландії чинним було звичаєве право, яке після завоювання Ірландії англійцями було насильниць-ким шляхом замінено англійським загальним правом. Саме тому Конституцією 1922 р. було встановлено, що чинні