4.2. Індуська правова система у системі загального права

Індуське право характеризується глибокими релігійно-мо-ральними витоками. Індуїзм визнає панівну роль заповідей і моральних повчань для різних каст — прошарків суспільства. Індуське право сьогодні поширюється переважно на індусів, які проживають в Республіці Індія. Також норми індуського права застосовується індусами у Пакистані, М'янмі, Малайзії, Сінга-пурі, Танзанії, Уганді та Кенії, де індуси складають національ-ну меншість.

Класичне індуське право характеризується такими ознака-ми: а) право носить персональний характер і стосується кожно-го індуса незалежно від його національної приналежності та місця проживання; б) право має релігійно-моральні витоки (буд-дизм, джайнізм, сикхізм), воно пронизано ідеєю про карму та перевтілення душі, що втілюється у положенні особи у його на-ступному житті у системі соціальної ієрархії в залежності від своїх вчинків; в) індуїзм встановлює кастовий поділ, який га-рантується Конституцією Індії у сфері особистого і сімейного життя; г) кастовий поділ зумовлює соціальний статус особи та суспільну ієрархію; система кастового поділу сьогодні стала більш відкритою в зв'язку із реформою законодавства.

Індуське право сформувалося у вигляді первинних правил соціальної поведінки індусів, які відображені у Ведах, — резуль-татах божественного одкровення, з наступним їх опрацюванням у "смріті" — "дарованої" мудрості старих жерців і вчених (близь-ко 800 — 300 рр. до н.е.) [ 14; 200 ].

Основою для соціальної поведінки згідно з релігійними уяв-леннями індусів виступає дхарма. Відповідно до індуїзму дхарма — загальний порядок у світі, що пронизує всю живу і нежи-ву матерію. Це обов'язок, правила поведінки, спосіб життя ідеально благочестивого і доброчинного індуса у всіх деталях його життя. Таким чином такі правила — дхарма — не роблять чітко-го розмежування між вимогами релігії, моралі і права.

Подальший розвиток класичного індуського права пов'яза-но із дхармасутри (дхармашастрами) — широкими зводами пра-вил дхарма, які приписують авторитетним вченим. Ці джерела права являли собою систематизацією релігійно-правових при-писів, санкціонованих державою. Серед цих зібрань найбільш відомими є дхармасутри Ману — Законник індуського царя Ману.

Дхармасутри є неоднозначною формою джерела права, оск-ільки вони є зібранням не тільки правових, а й релігійно-мо-ральних приписів. Це випливає із розуміння поняття "дхарма".

В індуському праві існують дві основні школи — Мітакшара та Даябхата. Ці школи панують у певних географічних райо-нах. Зокрема, школа Даябхата переважає у Бенгалії та Ассамі, школа Мітакшара — в інших штатах Індії та Пакистані. Індусь-ке право визнає те положення, що звичаї, яких здавна дотриму-ються у певному регіоні, касті, клані або сім'ї, повинні розгля-датися в якості джерела права.

Сучасна правова система Індії є результатом взаємодії індусь-кого права та загального права періоду британської колонізації. Норми індуського права сьогодні по суті містяться в актах судо-вого прецеденту. Цьому становищу сприяло те, що не існувало єдиної системи індуських судів і в часи колонізації такі функції почали здійснювати суди загального права. Здійснення право-суддя судами загального права зумовило систематизацію ними приписів індуського права [ 33; 672 ].

У результаті цього накопичилися судові прецеденти, однак їх роль сьогодні зменшується на фоні розвитку законодавства, індійське право є цілком самостійним англо-індуським правом. Не дивлячись на вплив англійського права, повного витіснення індуського права не відбулося, і окремі його традиційні норми та інститути продовжують діяти. Насамперед це стосується рег-ламентації особистого статусу, що охоплює такі сфери відно-син: шлюбні і позашлюбні діти; неповнолітні та опікунство; шлюб та розлучення; розподіл сімейного майна; спадкування; релігійні пожертвування; дамбупат; бенамі. Дамбупат — це правова нор-ма, спрямована на захист боржників. Під бенамі розуміють уго-ди, в яких одна особа купує або передає майно від імені другої особи, яке є лише довіреною особою володільця і отримує доход або вигоду від результатів такої діяльності.

На сучасному етапі в індійському праві спостерігається тен-денція до звуження сфери дії приписів індуського права, що сто-суються кастового поділу. Зокрема, Конституція Індії містить програмну норму, яка визначає за мету державної релігії ліквідацію кастового поділу. Сьогодні у країні прийнято гово-рити про кастові інститути та кастову автономію. Згідно зі ст. 26 індійської конституції "будь-яка релігійна течія або секта, якщо вони не порушують громадський порядок, мораль і охо-рону здоров'я, мають право: а) засновувати і утримувати закла-ди у релігійних та благодійних цілях; б) здійснювати керівниц-тво з питань релігії" [60 ; 94 ]. Відповідно до цих положень каста може накласти покарання на своїх членів виключно лише за пору-шення релігійних приписів. Тому касти можуть підтримувати внутрішню дисципліну у питаннях культів, харчування, шлю-бу та інших питаннях віри. Суд не уповноважений переглядати кастові правила, а лише слідкує за їх дотриманням і правиль-ним застосуванням. Суд може анулювати рішення касти, якщо воно містить виклик національному правосуддю.

Таким чином, сьогодні сфера дії індуського права у правовій системі Республіки Індія є обмеженою. Відповідно до індійсько-го законодавства положення індуського права поширюються на такі сфери суспільного життя: 1) сімейне право — законність дітей, опікунство, усиновлення, шлюб, сім'я, спадкування; 2) сімейні громадські питання — релігійні і доброчинні пожертву-вання; 3) питання чисто громадського значення — дамбупат (охорона прав боржників), переважне право на купівлю, клят-ви, операції з бенамі (аналог договору комісії) та передача май-на шляхом заповіту або іншого документу (менш поширено); 4) кастове право та відлучення; 5) деякі елементи у концепції дер-жавного землеволодіння.

Отже, індуське право – це сукупність релігійних, моральних і правових норм яка склалася на основі релігії