Положення цих зводів законів більшою мірою стосувалися питань кримінального і адміністративного права. Питання спад-кового і сімейного права розглядалися лише у тій мірі, в якій це було важливо для кримінального чи адміністративного права, зокрема щодо оподаткування. Така специфіка цих зібрань за-конів відображає специфіку конфуціанської етики, відповідно до якої законодавча діяльність — необхідне зло, до якого зверта-ються лише в тому випадку, коли держава санкціонує покарання за дуже серйозне порушення космічного порядку або коли стоїть питання про організацію державної адміністрації. Навіть кримі-нальне право містить докази впливу конфуціанства, зокрема, у ньому можна знайти детальну градацію покарань за вбивство, образу або погрозу фізичним насиллям, що враховує не тільки наміри злочинця і зовнішню форму прояву злочину, а й соціаль-не положення злочинця та потерпілого.

Якщо більша частина законодавства у древньому Китаї сто-сувалася кримінального та адміністративного права, а юридич-на практика стосувалася здебільшого кримінального права, то вирішення соціальних конфліктів пішло специфічним шляхом. Згідно з конфуціанською етикою соціальні конфлікти повинні вирішуватися несудовим шляхом. Широко застосовувалися ви-рішення соціальних конфліктів главою сім'ї, громади, трудово-го колективу, тобто особами, що володіли високим ступенем авторитету в суспільстві.

Якщо компромісна пропозиція не приймалася сторонами, то обговорення продовжувалося до тих пір, поки миротворцю, престиж якого дозволяв йому надати істотний соціальний і мо-ральний тиск, нарешті не вдавалося досягнути угоди. Сторони завжди могли звернутися у державні суди у головному місті провінції чи регіону, де справи розглядалися чиновниками. Але звичайно сторони намагалися залагодити конфлікт на місці, що вони і змушені були робити для ухилення від громадського осу-ду. Кожний, хто відхиляв компроміс, запропонований поважним посередником-миротворцем, і виніс справу на розгляд суду, повинен був усвідомлювати, що громада, частиною якої він яв-лявся, могла суворо засудити його поведінку.

Китайському праву невідома концепція суб'єктивного пра-ва, китайський аналог ("цюаньлі") запозичено із сучасного японського права. За конфуціанською етикою соціальний спокій не забезпечується шляхом приведення у гармонію суб'єктивних прав кожного члена суспільства. Китайці вважають, що сусп-ільство не побудовано на зусиллях індивідів, кожний з яких за-хищає свої інтереси; воно існує першопочатково без втручання індивідів, які його складають, суспільство завжди знаходиться у стані спокою, якщо один із них не порушує його. З цього при-воду Конфуцій говорив: "Коли я ухвалюю рішення із спірного питання, я не можу вести себе, як всякий інший. Я надаю пере-вагу попередженню спірних питань". "Якщо люди керуються за правовими нормами і дисциплінуються покаранням, то вони без всяких застережень будуть шукати шляхи щоб обійти і те, і інше. Якщо ж вони будуть керуватися чеснотами і дисципліно-ваними традиціями, то вони пізнають ганьбу і будуть вести себе по справедливості" [ 71; 54 ].

На середину XIX ст. китайська правова система стала занад-то консервативною, що в кінці кінців привело до фрагментації китайської державності у першій половині XX ст. З приходом до влади маоїстського режиму в 1949 р. положення конфуці-анської етики тлумачилися в контексті китаїзованої соціалістич-ної ідеї. Сьогодні китайська правова система носить перехідний характер і для неї властива "вестернізація", тобто запозичення інститутів цивільного і торгового права країн Західної Європи.

4.4. Іудейське право

Природу іудейського права пояснюється по різному: по-пер-ше, його характеризують як сукупність сформованих древніх зви-чаїв релігійних іудеїв, "правом їх землі", яке є скоріше "щось фактичне, ніж юридичне"; по-друге, як сукупність "юридичних норм, що регулюють різні сторони повсякденного життя євреїв та їх вірувань", які є нормами звичаєвого права і дотримуються більше трьох тисячоліть; по-третє, як система звичаєвих норм і відповідних релігійно-етичних прин-ципів, які склалися на протязі багатовікової практики тлумачен-ня Талмуду та інших священних книг, а також рішень релігій-них (равинських) судів [ 50; 26 ]. Іудейське право сьогодні є однією із найдревніших правових систем, однак воно не складає правової сім'ї. Воно зберегло свій своєрідний характер і входить нині у правову систему Держави Ізраїль.

Російський вчений М. Марченко виділяє такі особливості іудейського права: а) досить тривалий і суперечливий у порівняні з іншими релігійними правовими системами період становлення і розвитку, далеко не однозначні й тлумачення його норм, прин-ципів і положень; б) надзвичайно суперечливий характер проце-су становлення і розвитку іудейського права, який залишив до-сить помітний відбиток як на його зовнішній стороні, так і на його сутності та змісту; в) переважно імперативний характер іудейського права, переважання у його системі прямих заборон, вимог, всякого роду обмежень та обов'язків над правами і свобо-дами суб'єктів права; г) багатофункціональний характер іудейсь-кого права, який проявляється в тому, що воно виконує стан-дартні функції (регулюючу, охоронну тощо), а також специфічні тільки для іудейського права функції (формування та консоліда-ція іудейської громади, вплив на різні сфери суспільного життя, його доктринальний характер, що впливає на правову культуру Ізраїлю); д) обмежений характер прямого регулятивного впливу іудейського права на ізраїльське суспільство і поширення його на євреїв, що проживають на території інших країн (його персональ-ний, національний і соціальний характер) [ 36; 69].

У системі іудейського права надзвичайно важливу роль відіграють принципи права, які розвиваються динамічно і розп-ізнаються та формулюються у процесі вивчення самого права. Відповідно до цього правова культура євреїв ґрунтується на по-вазі надбань іудейського права, його імперативів та зобов'язань. Зокрема, функціонування іудейського права ґрунтується на прин-ципові органічного поєднання релігійного та національного на-чала, що