Система джерел іудейського права носить яскраво виражений доктринальний характер, оскільки воно втілює світогляд право-вірних іудеїв, основні релігійні вчення та положення [ 37; 321 ]. За своїм стилем система джерел носить преторіанський характер, що ви-ражається у тому, що священні книги та писання отримали свій подальший розвиток в інтерпретаційній діяльності рабинів. У такій системі первинними джерелами права є священне письмо, зокрема, Тора і Талмуд, яке знайшло свою інтерпретацію у су-довій практиці рабинів. У результаті еволюції іудейського права священне письмо набуло домінуючого характеру і відтіснило "ра-ціональні способи правового мислення". Тора, тобто Пятикнижжя Мойсея (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Другий Законник), фак-тично розглядається як самостійне джерело іудейського права, в якому особливо виділяється книга Другий Законник. У ході ево-люції іудейського права Старий Заповіт Біблії знайшов свій роз-виток у Талмуді, який характеризують як зібрання результатів тлумачення рабинами положень Тори. Така загальноприйнята думка юристів (Талмуд) є систематизованими тлумаченнями положень священ-ного письма. У структурі Тори виділяють Мішни (самі тексти) та Гемари (тлумачення цих текстів).

Додатковими джерелами іудейського права є релігійні традиції та звичаї, "спадщина" і доктрина. Релігійні звичаї та традиції відіграють помітно важливу суспільну роль у житті іудейської гро-мади. Зокрема, сучасний інститут власності Ізраїлю пронизаний рядом положень, які імплементували релігійні звичаї неспричинення шкоди і недопущення руйнування майна, "принцип благо-пристойності", специфічний правовий режим купівлі-продажу зе-мельних ділянок, в якому перевага надається представникам іудейської релігійної громади тощо.

Сьогодні іудейське право являється підсистемою системи загаль-ного права Держави Ізраїлю, відповідно до чого воно поступово вит-існяється світським правом. Хоча дискусія про світський чи реліг-ійний характер правової системи Ізраїль не вирішена остаточно, слід схилятися до того, що право Ізраїлю набуває все більш світського характеру. Витіснення іудейського права у суспільному житті було започатковано статутним правом Османської імперії, окремі еле-менти зберігають силу ще й сьогодні. Оскільки Палестина була підмандатною територією Великої Британії (1917—1947 рр.), пра-во Ізраїлю склалося як система загального права з деякими елементами (субсидіарними, додатковими) іудейського права. Той факт, що право Держави Ізраїлю з 1948 р. набуло перевалено світського характеру, є особливості еволюції ізраїльської державності [ 56; 327 ].

Ізраїльське право є одночасно і древнім і молодим, що ви-росло і на власному ґрунті та іммігрантському, і сугубо родовим і універсальним. Воно одночасно належить і до загального, і до цивільного (континентального) права, але в той же час воно не є ні тим, ні іншим". За своєю природою правова систе-ма Ізраїлю є змішаною, в якій відсутня кодифікована конститу-ція: "відсутність формальної конституції в Ізраїлі складає своє-рідну рису його правової системи. У силу цього на відміну від більшості інших країн, за прикметним винятком Великої Бри-танії, проблеми права і релігії в Ізраїлі не формуються у консти-туційному порядку, не вирішуються".

Взаємодія світського і релігійного права в Ізраїлі також визна-чається у співвідношенні світської та релігійної юрисдикції. Таким чином Равинат краї-ни, а також равинатські суди "підпадають під юрисдикцію Високо-го суду справедливості", Равинат "залишається суб'єктом юрис-дикції" останнього. Світські суди, застосовуючи релігійне право, коректують його відповідно до вимог світського права. Насамкінець релігійні суди зобов'язані "дотримувати основні законодавчі акти і поточне законодавство", "діяти в рамках конституційного права і з додержанням принципів фундаментальних людських прав".

Отже, у системі іудейського права надзвичайно важливу роль відіграють принципи права, які розвиваються динамічно і розп-ізнаються та формулюються у процесі вивчення самого права. Відповідно до цього правова культура євреїв ґрунтується на по-вазі надбань іудейського права, його імперативів та зобов'язань.

Джерелами права є священне письмо зокрема, Тора і Талмуд, яке знайшло свою інтерпретацію у судовій практиці рабинів. Додатковим джерелом іудейського права є релігійні традиції та звичаї.

4.5. Звичаєві правові системи країн Африки та Мадагаскару

Право країн Африки південніше Сахари складно піддається
єдиній характеристиці. На становлення правових систем цих
країн вплинуло їх звичаєве право та процеси "вестернізації" права. Під терміном "звичаєве право", як правило, мають на увазі традиційний тип права, який існував у африканських на-родів до їх колонізації. Таке право являло собою сукупність не-писаних правил, які передавалися усно із покоління у поколін-ня. У традиційному праві не було чіткого розмежування норм права і моралі, тому при вирішенні соціальних конфліктів на-давали перевагу процедурам примирення [ 4; 672].

Здається очевидним , що на африканському континенті йде інтенсивно процес становлення оригінальної правової сім'ї, яку умовно дехто іменує "африканською". Разом з тим необхідно враховувати, що правові системи країн Африки та Ма-дагаскару зазнали суттєвих впливів західного права ("вестернізації").

Африканське звичаєве право є правом соціальних груп і спільнот, а не правом індивідів. Наприклад, це проявляється у сімейному праві, в якому шлюбний договір є скоріше угодою двох сімей (родин), ніж союз двох індивідів, і розлучення мож-ливе лише з дозволу обох сімей. Право власності на землю нале-жить соціальній групі.

У африканських суспільствах діяли два основних типи судів або дві системи вирішення спорів, можна класифікувати як ар-бітраж і суд із дотриманням юридичних формальностей. У суспільстві без вождів чи при відсутності якої-небудь централізо-ваної влади (наприклад у Кенії) спори вирішувалися переважно за допомогою арбітражу або переговорів усередині