Якщо правова система виражає реально існуючий комплекс взаємопов'язаних юридичних засобів та явищ, то термін "правовий тип (сім'я) — це узагальнювальна теоретична модель правового змісту, яка має штучний характер. Вона — результат наукової класифікації і відображає загальні та особливі риси конкретних національних правових систем.

Тому тип (сім'я) правової системи — це сукупність національних правових систем держави, які мають за-гальні риси, що виявляються у єдності закономірностей та тенденцій розвитку, домінуючих форм (джерел) і принципів права, систем права і законодавства, органі-зації правових установ, насамперед судової системи, схожості правових категорій та понять.

Класифікація правових систем світу здійснюється за такими критеріями: спільність історичних коренів виникнення та по-дальший розвиток; спільність основного юридичного джерела (форми) права; єдність у структурі системи і норми права; спільність принципів регулювання суспільних відносин; єдність юридичної техніки, в тому числі термінології, конструкцій.

Розрізняють:

1. Романо-германський тип (сім'я) — у правовому житті суспільства головним є об'єктивні право, тобто за-конодавство (країни континентальної Європи — Італія, Франція, Німеччина та ін.). У ньому виділяють дві правові групи:*

романська — Франція, Люксембург, Голландія, Португалія, Італія, Іспанія та ін., де головним є націо-нальна правова система Франції;*

німецька — ФРН, Австрія, Швейцарія та ін., де го-ловним є національна правова система ФРН.

2. Англосаксонський тип (сім'я) — у правовому житті суспільства основне значення має юридична практика, тобто адміністративний чи судовий прецедент (Англія, Північна Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зе-ландія, колишні колонії Британської імперії та ін.). У ньому виділяють дві правові групи:

3. Релігійно-традиційний тип — у правовому житті суспільства головним є правова ідеологія, а в мусуль-манських державах — релігійна ідеологія. У ньому вид-іляють три правові групи:

Романо-германська правова сім'я — це сукупність національних правових систем держав, які мають за-гальні риси, що виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права та його пристосування до нових національних умов.

Характерними рисами є: домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права; поділ системи права на публічне та приватне пра-во; диференціація та кодифікація галузей права; нормативність права, розгляд норм права як загаль-ного правила поведінки, встановленого законодавцем; у поняття права включаються норми-роз'яснення (тлумачення), які виходять, насамперед, від законодав-ця та суддів.

Проте континентальне право має певні особливості у кожній країні. Схожі риси не можуть зменшувати своєрідність та різницю, що особливо помітні між мали-ми та великими країнами (за територією та кількістю на-селення).

Англосаксонська правова сім'я (тип) об'єднує правові системи Великобританії та інших країн. В її основу по-кладено англійське право. Порівняно з правом країн романо-германської право-вої сім'ї, англосаксонське право не знає внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне і юри-дичне. Воно навіть не диференціюється на цивільне і ад-міністративне, кримінальне і торгове. В англійському праві не існує галузевих інститутів як сукупності одно-типових норм права. Норми права не поділяються на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзакон-них актів. Іншими словами, англійське право не є коди-фікованим, адже воно створюється судовою і адмініст-ративною практикою.

Однак англійське право диференціюється на загаль-не право і право справедливості, тому й англійські юри-сти поділяються на юристів загального права і юристів права справедливості.

Серед юридичних джерел цього права найбільш значу-щим є судовий прецедент. Також джерелом визначаються закони і підзаконні нормативні акти. Їх другорядність зумовлюється тим, що вони визначаються джерелом права лише після ап-робації їх судовою практикою.

Джерелом англійського права визначається також звичай, який у сфері конституційного права грає більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані "консти-туційні угоди", що регулюють важливі питання державного життя.

Сім'я релігійно-традиційного права охоплює релігійні правові системи, засновані на будь-якому віровченні, і традиційні правові системи, засновані на звичаєвому праві.

До релігійних правових систем належать: мусульманське, індуське, іудейське право; до традиційних — японське, далекосхідне і звичаєве право окремих держав Африки, Азії, Океанії. Загальною ознакою для них є те, що всі вони функ-ціонують нарівні з національним правом окремих держав, а ступінь впливу на суспільство залежить від їх авторитету серед населення.

Мусульманське право являє собою правила поведінки при-бічників ісламу, основний зміст яких становлять зобов'язання щодо Аллаха та інших мусульман, а також санкції за їх пору-шення.

Джерелами мусуль-манського права є Коран, сунна, іджма та кійас. Таке узгоджене об'єднання різних джерел дістало назву сис-теми «чотирьох корінь» ісламського права.

Індуське право є одним з найбільш стародавніх і оригінальних у світі. Ряд положень індійського збірника Веди (II тисячоліття до н. є.) можна витлумачити як правила поведінки загального ха-рактеру. Подолавши віки, традиційні норми стародавнього та се-редньовічного права — веди, дхармашастр та інші, зали-шилися складовою частиною внутрішньодержавного права Індії. Індуське право поширюється на осіб, які сповідують індуїзм не-залежно від місця проживання.

Характерними ознаками індуського права є: персональний характер правової системи, оскільки вона за-стосовується лише до індусів та до навернутих до індуїзму; поширення на означені категорії відносин: внутрішньо-сімейні, кастові, відносини землекористування, договірного права, права власності; відносна незалежність від інших правових систем (англійсько-го, мусульманського права), що свідчить про високий рівень пра-вової культури; наявність жорстких правил станово-кастової організації, за якою члени кожної касти — брахмани (священослужбовці), кшатрії (військові), вайшиї (торговці) та шудри (слуги і ремісни-ки) мають власну систему прав і обов'язків, власну мораль, рівень пізнання істини; тісний зв'язок з індуїзмом релігійно-філософської і соціально-етичної систем, заснованих на віротерпінні, релігійних догмах,