норми яких не мають уніфікованого характеру, а церква — ієрархічної організації; включення до сфери індуського права представників неортодоксальних релігійних общин, сектантських груп (лингаяти, ар'ясамаджисти, джайли, будисти, та ін.).
Іудейське право (єврейське право, Таїті ) виникло понад три тисячоліття тому, розвивалося і зберігалося як право єврей-ського народу незалежно від того, була державність у євреїв чи не було її. Цьому процесу сприяла наявність внутрішньої автономії єв-рейських общин — їм дозволялося мати органи самоврядування і власні судові заклади. Іудейське право являє собою нормативну ча-стину Усного Вчення — Талмуда. Воно включає також Агаду — ста-родавні сказання та легенди, вислови мудреців, повчальні історії.
Іудейське право регулює цивільні, сімейні, трудові і криміна-льно-правові відносини. Його головною відмінною ознакою є релігійно-національний характер: додержання релігійних наказів так само обов'язкове для євреїв, як і додержання юридичних за-конів іудаїзму.
Іудейське право забороняє євреям звертатися до неєврейських судових інстанцій, хоча презюмується, що законів держави слід обов'язково дотримуватися. Ця заборона не стосується звернень до державних судів після створення Ізраїлю. Характерно, що сучасна судова система держави Ізраїль не пов'язана зобов'язанням дотримуватися принципів єврейського права. Проте фактично законодавство і судова практика абсор-бує багато положень із старовинних джерел, особливо в галузі приватного права.
Японське право. Відокремлене географічне положення, що перешкоджає просяканню правових інститутів інших держав, сприяло виникненню в японському суспільстві своєрідної системи норм, традицій, що дозволяють регулювати відносини сторін шляхом узгоджувальних процедур. Із середини XIX століття національне право Японії прагне до континентальної правової сім'ї, оскільки ґрунтується воно на французькому і германському законодавстві. Проте після Другої світової війни японське право зазнало значного впливу права США, особливо в галузі еко-номіки. Поряд з тим досить великого регулятивного значення в японському суспільстві набули норми «гірі», що приписують по-ступовість примирення, згоду при розгляді юридичних справ без звернення до офіційних судових органів.
Далекосхідне право. Цінність тієї чи іншої нормативної систе-ми залежить від її здатності до впорядкування людських відно-син. З цього погляду вельми своєрідною є далекосхідна правова сім'я. Походить вона з Китаю і пов'язана з філософським вчен-ням Конфуція. Етичні цінності і традиції цієї держави мали знач-ний вплив на Монголію, держави Індокитаю, Малайзію, Бірму, Японію, Корею.
В основі конфуціанства лежить прагнення людини співвідно-сити свою поведінку з космічною гармонією. Той, хто прагне по-водити себе правильно, повинен любити лише праведні вчинки, не порушувати встановлену природою рівновагу, підпорядковувати власні інтереси збереженню гармонії. Правила, яких слід дотри-муватися, під назвою «лі», не є однаковими для всіх, а залежать від статусу людини, його статі, фаху, службового становища, сімейного стану. Право з позицій конфуціанства має дуже за-гальний характер, не враховує багатоманітності людських відно-син. Водночас правила «лі» дають можливість досить точно обу-мовлювати поведінку сторін у конкретній ситуації. Попри все втручання офіційних судових органів не в змозі відновити пору-шену гармонію. Тому перевагу в конкретних ситуаціях слід відда-вати узгоджувальним процедурам, домагаючись відновлення прав шляхом взаємних поступок і терпіння.
Звичаєве право держав Африки, Азії та Океанії являє собою унікальну правову систему, коріння якої сягають тисячоліть. Ці правові системи мають велику різноманітність конкретних форм. Форми залежать від стадії розвитку суспільства, наявності (відсутності) та особливостей колоніального режиму в минулому і впливу колишніх метрополій на державу нині; особливостей джерел; відносної недоступності для впливу інших держав.
Неповторність системи традиційного права полягає в збере-женні звичаю як важливого регулятора суспільних відносин та його державного визнання. Звичай тією чи іншою мірою відомий усім правовим системам, проте в романо-германському та англо-американському праві він виконує допоміжну (субсидіарну) роль. Звичаєве право африканських держав має переважно неписа-ний характер і передається з покоління в покоління окремими на-родами або племенами, що робить його іноді єдиним джерелом права і дає уявлення про особливості культури цих народів.
Звичаєво-правові системи здебільшого спрямовані на захист інтересів спільноти людей (роду, племені, родини, селища), а не суб'єктивних прав конкретних осіб. Наприклад, шлюб — це угода між родинами, за якою наречений чи його представник розрахо-вується за майбутню дружину викупом або зобов'язується відпрацювати за неї. Правила про успадковування майна побудо-вані так, щоб родина ніколи не втрачала контролю над майном.
Для оцінки звичаєвого права як архаїчного не має достатніх підстав, оскільки навіть тепер рішення, прийняті за його норма-ми, рідко заперечуються сторонами. За даними ряду дослідників, V колишніх франкомовних колоніях лише один відсоток справ доходить до офіційних судів. Мабуть, жодна з національних пра-вових систем світу не має такої високої ефективності розгляду юридичних справ.
Слід відзначити тенденцію до поступового формування за-гальних правових принципів на африканському континенті під впливом норм міжнародного права і міждержавних об'єднань, а також ідей становлення ринкових відносин та демократії.
Отже правова система кожної держави відбиває закономірності історичного розвитку суспільства, його історичні, національні, культурні особливості. Виникнення і історія розвитку правової системи держави свідчить про те, що на зміст і динамку правової системи впливає вся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. На правову систему великий вплив робить політика, політична культура.
Правове різноманіття не може розглядатись як історичний анархізм, зв’язуючи його з традиціями минулих століть і юридичним консерватизмом. Історія кожної держави і групи країн загальної долі чи пов’язаних між собою міцними економічними, культурними узами і географічною близькістю формує стійкі правові погляди, традиції і правову культуру. Відношення до права неоднаково в населені Північної, Центральної і Південної Європи. Законослухняність англійців, скандинавів, німців контрастує зі зневагою до формальних норм у кавказькому регіоні,