інтересами держави та потребами практики пра-вового регулювання.
Принципи права — основоположні ідеї, керівні засади, що виража-ють сутність права та виходять із генеральних ідей справедливості та свободи. (Розрізняють галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права) [ 29; 317 ].
Правова культура — це глибоке знання і розуміння права, високосвідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності і внутріш-ньої переконаності.
Юридичні установи — це такі органи, організації, установи, поса-дові особи державного та недержавного походження, які займаються правотворчою, правозастосовчоюабо правоохоронною діяльністю.
Юридична (законодавча, нормотворча) техніка — сукупність пра-вил та прийомів підготовки, формування та опублікування норматив-них правових актів.
Юридичні терміни — це слова або словосполучення, які достатньо чітко позначають визначені правові поняття.
Правова політика — це засади, принципи, напрямки та завдання правового регулювання суспільних відносин, а також стратегія і такти-ка його здійснення.
До динамічних елементів правової системи можна віднести на-ступні: правотворчість — діяльність компетентних державних органів, їх посадових осіб або всього народу по встановленню, зміні чи скасуван-ню юридичних норм; правореалізація — здійснення встановлених правових норм в діяльності суб'єктів права в результаті дотримання заборон, виконання юри-дичних зобов'язань, використання суб'єктивних прав; юридична практика — це діяльність та накопичений в результаті цього досвід компетентних органів, посадових осіб та громадян по ви-данню та реалізації юридичних норм; правові відносини — специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав і обов'язків, встановлених нормами права.
Правова система виконує певні функції. Зокрема, інтегративну, регулятивну, комунікативну й охоронну.
Головною і визначальною є функція інтеграції суспільства, об'єд-нання різних верств населення для досягнення певного рівня життя, реалізації важливої ідеї. Інтегративна функція забезпечує об'єднання всіх правових інсти-тутів з правовою поведінкою і правовою діяльністю в єдине ціле, їх взає-модію з іншими соціальними інститутами, які й дають змогу забезпе-чити цілісність соціуму.
Регулятивна функція правової системи дістає вираження у форму-ванні нормативної основи, відповідних зразків діяльності, їх включен-ня в масову і професійну правову свідомість і поведінку. З функції регулювання випливають і інші функції правової систе-ми: фіксація правової волі народу, моделювання суспільних відносин (правовідносин), офіційне визначення міри свободи суб'єктів права тощо.
Комунікативна функція правової системи забезпечує одержання учасниками правовідносин інформації проте, якою є позиція держа-ви щодо необхідної, дозволеної чи забороненої поведінки. Соціальна життєдіяльність індивідуумів органічно пов'язана з одержанням, сприйняттям, засвоєнням і використанням такої інформації. Правова інформація є одним з різновидів соціальної інформації. За допомогою юридичних норм держава сповіщає учасників суспільних відносин про позиції держави щодо необхідної, дозволеної або забороненої поведін-ки.
Охоронна функція правової системи органічно пов'язана з поперед-німи, її соціальне призначення полягає в охороні загальнозначущих, соціально важливих політичних, економічних, культурних, етнонаціональних, особистих відносин та відповідно витісненні явищ, що зав-дають шкоди розвитку цих відносин. Ця функція визначається шля-хом правового впливу на поведінку людей. що здійснюється відповід-но до волі й свідомості суб'єктів шляхом встановлення заборон і можливості практичної реалізації юридичної відповідальності.
Отже, правова система — сукупність взаємозв'язаних, узгоджених і взаємодіючих юридичних засобів, за допомогою яких відбувається регулювання суспільних відносин. Вона базується на праві; формується у зв'язку з правом; має вторинний характер по відношенню до базисних відношень; існує у вигляді складного комплексного утворення; складається із ряду елементів.
1.2. Класифікація правових систем
Історично в кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, за-конодавства, юрисдикційні органи, сформувались особливий право-вий менталітет, правова культура. Правова своєрідність країн дозво-ляє казати про їх самобутність, специфіку і про те, що кожна з них ут-ворює свою правову систему — сукупність всіх правових явищ (норм, установ, відносин, правосвідомості), що існують у конкретній країні (правова система у вузькому розумінні). Втім, є підстави говорити і про об'єднання тих чи інших правових систем в одну правову сім'ю, оск-ільки в них існують загальні риси, елементи схожості (правові системи у широкому розумінні) [ 55; 584 ].
Існує декілька критеріїв об'єднання, класифікації правових сис-тем різних держав.
Спільність генезису (виникнення і подальшого розвитку). Іна-кше кажучи, системи зв'язані між собою історично, мають загальні дер-жавно-правові корені (засновані на одних і тих принципах, нормах).
Спільність джерел, форм закріплення і виразу норм права. Мова йде про зовнішні форми права, про те, де і як фіксуються його норми (в нормативних актах, договорах, судових рішеннях, звичаях), про їх роль, значення, ?піввідношення.
Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які вхо-дять в одну правову сім'ю, повинні володіти схожістю структурної по-будови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить свій вираз на рівні побудови норми права, її елементів, а також на рівні по-будови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, підгалузей).
Спільність принципів регулювання суспільних відносин. В одних країнах це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя тощо, в інших — теологічні, релігійні засади (наприклад, мусульманські країни), у третіх — соціалістичні, націонал-соціалістичні ідеї та ін.
Єдність правничої термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладу і систематизації норм права. Родинні у право-вому відношенні країни, як правило, використовують тотожні за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх виникнення.
З урахуванням всіх обставин у науці виділяють наступні основні види правових сімей: романо-германську, англосаксонську, релігійні та сім’ї традиційного і звичаєвого права [ 39; 224 ].
Існують й інші підстави для класифікації правових систем і відповідні ним групи правових систем:
трихотомічна — полягає втому, що три правові сім'ї (романо-германська, англосаксонська і мусульманська ) протиставлені одна одній і є панівними, інші правові сім'ї (релігійні і традиційні) примикають до панівних. В основі трихотомічної класифікації лежать ідеологічний і техніко-юридичний критерії поділу;
стилева — враховує кілька